Літа зрілості короля Генріха IV

Замість відповіді — ще тихіший стогін. Анрі рушив на звук і нарешті біля останнього вікна розрізнив у кріслі якусь постать, що, згорбившись, ховала обличчя в долоні.

— Бассомп'єр! Оце така ваша любовна ніч? Чого ви не озиваєтесь?

— Бо мені соромно, величносте. Мене поранили кинджалом. Отакого здоровила — якась карлиця.

— Вона ж молочна сестра самої королеви, — нагадав Анрі.

Пан де Бассомп'єр визнав, що завдяки цьому його пригода все ж таки лишається почесною. Одначе скінчилась вона його поразкою. Як це могло статися? Важко сказати, все відбулось надто швидко, безладно, всупереч будь-яким обдуманим планам. Адже задумано було, що честолюбець із-за своєї завіси підставить карлиці ногу, і вона впаде. Натомість упав він. Може, вона знала, що в завісі хтось ховається? Вона шарпнула її, і Бассомп'єр не встояв па ногах. І ледве встиг, уже лежачи, спіймати її за п'яти, коли вона переступала через нього.

— Ну, принаймні й ви ж її повалили.

— Не так, як хотів. Ще на підлозі я почав запевняти, що кохаю її, і справді був готовий па будь-яку жертву. Та вона захищала свою честь і зубами, і нігтями.

— Яка хоробра карлиця! — зауважив Анрі, а в думці пошкодував, що друга з молочних сестер не захищала так ревно своєї цноти і тому має тепер у лоні дофіна. — Ну, а далі що? Вас тяжко поранено? — спитав він свого менш удачливого товариша в пригодах тієї ночі.

Бассомп'єр зітхнув і розповів, як він узяв жіночку на руки, щоб, незважаючи на весь її опір, віднести на ложе втіх. Але, намагаючись не допускати її зубів до свого носа, не зміг утримати її рук, і вона замахнулася чимось гострим, наміряючись йому прямо в серце. На щастя, він устиг перехопити зброю, вона тільки черкнула його по плечу, не вгородившись глибоко. Але тоді він, звісно, відштовхнув шляхетну даму чимдалі від себе, хоч йому й шкода було поводитися з нею так неделікатно. Він іще почув, як вона скиглила, коли, гепнувшись на тверду підлогу, втікала на всіх чотирьох, а потім більш не бачив її.

— А може, вона сховалась тут, у залі, й підслухує нас? — висловив думку Анрі. Але другу думку — що в темному проході могла стояти, підслухуючи, Марія Медічі — він зоставив для себе. — Дуже болить рана? — спитав він. — Треба покликати хірурга.

— Величносте, звільніть мене від цієї ганьби, — попросив Бассомп'єр. — Збіжаться люди… Деякі поразки ми воліємо замовчувати.

— Так, їх воліють замовчувати, — погодився Анрі.— Скоро світатиме, тоді й розійдемося.

Сказавши так, він теж сів у крісло, і обидва стали чекати, поки скінчиться ніч.