Тягар пристрастей людських

— Що у вас із ногою? — поцікавився він.

— Я від народження клишоногий, — пояснив Філіп. — Однак це не заважає мені ходити чи ще щось таке.

Завідувач із сумнівом зиркнув на його ногу, і хлопець здогадався, що чоловік не розуміє, навіщо керівник узагалі найняв каліку. Сам він знав, що той просто нічого не помітив.

— Я не очікую, що ви все правильно запам’ятаєте у перший день. Якщо у чомусь сумніваєтеся, краще перепитайте у дівчат.

Містер Семпсон пішов геть, а Філіп намагався пригадати, як знайти різні відділи, і знервовано озирався, шукаючи клієнтів, яким потрібна була довідка. О першій годині він пішов на обід. Їдальня розташовувалася на горішньому поверсі величезної крамниці; це була велика, довга і добре освітлена кімната, але вікна у ній завжди залишалися зачиненими, щоб захиститися від пилу, а з кухні огидно тхнуло. На вкритих скатертинами столах на однаковій відстані одна від одної стояли великі пляшки з водою, а посередині — сільнички та слоїки з оцтом. Службовці галасливо штовхалися і сідали на зігріті тими, хто обідав о пів на першу, лавиці.

— Сьогодні пікулів немає, — зауважив чоловік, що сидів поруч із Філіпом.

Це був високий юнак із гачкуватим носом і нездоровим обличчям; голову він мав довгу і такої дивної форми, що здавалося, наче хтось схопив його за череп і смикав туди-сюди, а на чолі та шиї пишним цвітом розквітли червоні запалені прищі. Його прізвище було Гарріс. Незабаром Філіп довідався, що іноді на стіл подавали глибокі тарілки з пікулями, які мали неабиякий попит. Ножів та виделок на столі не було, але за мить з’явився огрядний хлопець у білій куртці з приборами в руках і з брязкотом кинув їх на стіл. Кожен узяв собі потрібне; ножі й виделки були теплими й масними після миття у брудній воді. Інші хлопчики в білих куртках принесли тарілки з м’ясом, що плавало у підливі; вони спритно, наче ілюзіоністи, кидали тарілки на стіл, і підлива вихлюпувалася на скатертину. Потім хлопці принесли великі тарелі з капустою і картоплею; від самого їхнього вигляду Філіпа мало не знудило. Він помітив, що всі щедро поливають їжу оцтом. Галас був жахливий. Усі базікали, реготали, перегукувалися, брязкотіли ножами та виделками й огидно плямкали. Філіп радо повернувся до свого відділу. Він вже частково запам’ятав, де що продають, і коли клієнти запитували, куди їм іти, не так часто звертався по допомогу.