Тягар пристрастей людських

Коли Філіп повернувся до спальні, там були всі, крім солдата, а двоє вже навіть уляглися до ліжка. Кері зустріли вигуками:

— Ох, Кларенсе! Бешкетний хлопчисько!

Філіп побачив, що Белл одягнув подушку в його вечірній костюм. Хлопчик був у захваті від своєї витівки.

— Кларенсе, ти мусиш піти в цьому костюмі на вечірку.

— Слід бути обережнішим. Він легко підчепить головну красуню в «Ліннс і Седлі».

Філіп уже чув про вечірки: гроші за них вираховували з платні, і це викликало обурення співробітників. Коштували вони лише два шилінги на місяць, до того ж ця сума включала медичне страхування і користування бібліотекою, де можна було взяти потертий роман; але кожному доводилося платити ще чотири шилінги за прання, і Філіп порахував, що мусить попрощатися з чвертю своєї щотижневої платні.

Чоловіки в гуртожитку здебільшого вечеряли товстими скибками жирної шинки, покладеними в розрізаний навпіл окраєць хліба. Такі сандвічі, звична вечеря службовців, продавалися за два пенси у невеличкій крамничці за кілька будинків від гуртожитку. До кімнати заплив солдат; мовчки похапцем зняв із себе одяг і пірнув до ліжка. У десять хвилин по одинадцятій гасові лампи яскраво спалахнули та за п’ять хвилин згасли. Солдат заснув, а всі інші в піжамах та нічних сорочках зібралися біля вікна і, вигукуючи всілякі непристойності, кидали недоїдками в жінок, що йшли вулицею. У шестиповерховому будинку навпроти була єврейська швейна майстерня, де працювали до одинадцятої; кімнати у ній яскраво освітлювалися, а на вікнах не було завіс. Коли робота закінчувалася, донька експлуататора (у родині були батько, мати, двійко хлопчаків і двадцятирічна дівчина) обходила будинок, вимикаючи світло, й іноді дозволяла позалицятися до себе котромусь із кравців. Філіпові колеги непогано розважалися, спостерігаючи за хитрощами кравців, що так пізно не йшли додому, і навіть робили ставки, кому з них сьогодні пощастить. Опівночі з «Гаррінґтонського герба» на розі вулиці випроваджували відвідувачів, і незабаром усі в кімнаті лягали в ліжка. Белл спав найближче до дверей і діставався до свого місця, перестрибуючи з ліжка на ліжко, але, навіть опинившись під ковдрою, не припиняв теревенити. Нарешті стихло все, тільки солдат продовжував рівномірно хропіти, і Філіп теж заснув.

О сьомій ранку його розбудило гучне калатання дзвона, а вже за чверть години всі одягнулися і в шкарпетках побігли сходами вниз, щоб забрати свої черевики. Зашнуровували їх уже дорогою до Оксфорд-стрит, де в крамниці на співробітників чекав сніданок. Якщо ти запізнювався хоча б на хвилину, не отримував нічого, а зайшовши до крамниці, виходити, щоб купити собі щось поїсти, заборонялося. Іноді, зрозумівши, що встигнути не вдасться, службовці забігали до сусіднього магазинчика і купували собі кілька булочок, але це коштувало грошей, тож здебільшого люди вирішували дочекатися обіду. Філіп з’їв хліб із маслом, випив філіжанку кави й о пів на дев’яту знову розпочав свій робочий день.