Літа зрілості короля Генріха IV
- Автор: Манн Генрих
- Серия: Вершини світового письменства #54
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Юрій Лісняк
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Літа зрілості короля Генріха IV». Краткое содержание книги:
— Це надто мудровані питання, — пробурчав Бірон-син. Таку вже вдачу мав цей твердолобий, натоптаний чолов'яга з мертвотно-похмурим поглядом, що з нього й за кілька годин не пощастило б видобути більш ні слова. Та Анрі забився навзаклад сам із собою, що переможе впертість цього чоловіка й прихилить його до себе — довірою. Зрадника справді можна ослабити, а врешті навіть подолати безмірною довірою — при умові, що до зради його спонукає не природжена зрадлива вдача, а просто зручна нагода, яка трапилась на війні і якою гріх не скористатись, коли ти не дурень. Адже можновладці самі сіють воєнне беззаконня, щоб кожен міг захопити більше влади, ніж йому припало. То чого б це маршалові Бірону пасти задніх?
То вже буде клопіт начальника артилерії — зловити Бірона в його власні тенета. Анрі вже тепер бачив те, що Бірон мав збагнути тільки згодом: такий супротивник, як герцог Савойський, не вартий зради. Його фортеці здавались одна за одною, військо ухилялось від бою. Він утратив честь, переказав йому Бірон; але про честь у кожного своє уявлення.
Перші здобуті прапори Анрі послав своїй коханці, мадемуазель д'Антраг, аби втішити її. Бо коли в її кімнату вдарила блискавка, вона передчасно народила дитину, яка невдовзі й померла. Через це шлюбне зобов'язання втратило силу, хоч би скільки потім галасувала та погрожувала її родина. Тільки-но вставши після пологів, ця юна особа подалася вслід за своїм старим коханцем, і він поквапився їй назустріч. Спочатку вона була тільки змучена й нещасна, ох, як вона його розчулювала! І що ж він зробив? Того ж таки дня, дев'ятнадцятого жовтня, прийшла звістка, що у Флоренції укладено його шлюб. Анрі видає повноваження клопотатись у Римі про те, щоб його новий шлюб оголосили недійсним, бо він зв'язаний обіцянкою, даною мадемуазель д'Антраг. А та обіцянка, як він добре знав, утратила силу.
Юна особа урвала його розчулення. Маючи повноваження для Рима, вона зажадала, щоб він зовсім не приймав флорентійки, коли та прибуде на своєму повному грошей кораблі, або ж вона сама з'явиться на ту зустріч як його коханка. На превеликий подив тих, хто був присутній при цій сцені, король нітрохи не заперечував. Він наче не розумів усієї скандальності становища — а може, навпаки, свідомо йшов на це. В кімнаті був Бассомп'єр — уже давно не новачок при дворі, і з новою коханкою в нього були щонайкращі взаємини. Проте й він сторопів від того, що там діялось; навіть пана де Вільруа обсипало жаром, а хто ще був байдужіший за нього до вимог добропристойності!
Анрі сидів на стільці, а Анрієтта металась по кімнаті. Її найдужче дратували саме його поступливість та лагідність.
— Певне, я ще муситиму роззувати цю дочку італійського крамаря! — кричала вона різким голосом, що ламався, як у підлітка в перехідному віці. Вона шалено розмахувала довгими, тонкими руками, легкий убір зсунувся з них, оголивши й маленькі гострі перса. — Хай мені та гладка лихварівна й на очі не показується! — кричала вона, видимо суперечачи тому, що твердила щойно. Короля розважала така бурхлива натура, тому він спокійно сидів і дивився. Та це її дратувало — а може, вона хотіла ще підсилити враження. Вона підійшла до нього впритул, аж йому довелося прийняти ногу, й витяглась, зіп'явшись навшпиньки, як у балеті; такою він колись побачив її вперше.
Тоді в кріслі поруч нього сиділа чарівна Габрієль. Його хотіли віднадити від неї і для цього під приводом балетної вистави показали йому дівчину, що протанцювала повз нього навшпиньки, аж він мусив прибрати ноги; вона витяглася тоненькою постаттю так, що блискала на нього згори чорними очима, вузькими, як щілинки. І тепер те саме. Вона вже маркіза (Габрієль чекала цього титулу довше) і має право узивати королеву, як захоче. Анрі здвигнув плечима. Він спробував значуще перезирнутися з обома придворними, що були в кімнаті, але вони повідвертали голови.
Анрієтта д'Антраг несподівано перейшла від пронизливого галасу до грізної лагідності. Цей новий тон її здавався грізним, але короля він так само розважав. Він уже старий, мовила вона співчутливо й ледь чутно захихотіла. Йому довелось купувати її, а от інші можуть мати її задарма. Тепер уже вона спробувала значуще перезирнутися з паном де Бассомп'єром — не з більшим успіхом, ніж допіру король. Навпаки, придворний тихенько рушив до дверей.
— Куди ви? — через плече спитав його Анрі.— Ви тут по службі.
Новоспечена маркіза вперто трималася своєї образливої лагідності. Вона пролебеділа:
— Ця служба, величносте, у вас ніколи не гуляє. При моїй попередниці її справляв герцог де Бельгард.