Сага про Форсайтів

— Непогана статуя.

І тоді він помітив, що вона намагається приховати свій неспокій.

— Я не хотів налякати вас. Це одна із ваших схованок?

— Так.

— Тут дуже самотньо.

Цієї миті на алеї з'явилася якась жінка; вона спинилася мимохідь, поглянула на фонтан і пішла далі.

Айріні провела її поглядом.

— Ні, я ніколи не самотня,— відказала вона, розгрібаючи жорству кінцем парасольки.— Я завжди відчуваю, що в мене є тінь.

Сомс зрозумів її; він подивився на неї суворо й вигукнув:

— Ви самі винні. Адже ви можете звільнитися від неї, як тільки схочете. Айріні, поверніться до мене, і ви станете вільні.

Айріні засміялася.

— Перестаньте!— скрикнув Сомс і тупнув ногою.— Це жорстоко! Послухайте! Чого ви хочете від мене? Я згоден на все, аби ви тільки повернулися. Обіцяю вам: ви житимете в окремому домі, а я приходитиму до вас лише зрідка. Згода?

Айріні схопилася з місця. Обличчя її і вся постать були сповнені несамовитого протесту.

— Ні, ні, ні! Ви можете переслідувати мене до могили. Я не повернуся до вас.

Ледве стримуючи образу, Сомс відступив назад.

— Не влаштовуйте сцени!— гостро сказав він.

І обоє хвилину стояли непорушно, дивлячись на невеличку Ніобу, зеленкувате тіло якої вилискувало в промінні сонця.

— Отже, це ваше останнє слово,— промурмотів Сомс, стискаючи кулаки.— Ви прирікаєте нас обох на муки.

Айріні схилила голову.

— Я не можу повернутися до вас. Прощавайте!

Сомса душило почуття страшної несправедливості.