Сага про Форсайтів

Того дня, коли Сомс вирушив до Франції, Джоліон у Робін-Гілі одержав таку каблограму:

«Ваш син захворів на черевний тиф безпосередньої небезпеки немає телеграфуватимем знову».

Весь дім був і так розтривожений близьким від'їздом Джун — її пароплав відпливав наступного дня. Коли принесли каблограму, вона саме доручала батькові піклуватися про Еріка Коблі та його родину.

Рішення стати сестрою-жалібницею, прийняте під впливом того, що Джоллі записався добровольцем до війська, Джун чесно виконала, хоча частенько вона дратувалася й шкодувала, як то роблять усі Форсайти, відчуваючи, що обмежено їхню свободу. Спочатку захоплена цією «прекрасною» працею, через місяць вона почала схилятися до думки, що сама може навчитися куди краще, аніж її навчать інші. І якби Голлі не взяла з неї прикладу та не пішла й собі на курси, Джун, напевно, не витримала б і відступилася б від свого наміру. Від'їзд Джоллі й Вела, чий полк послали до Африки в квітні, зміцнив її ослаблу рішучість. Але тепер, напередодні від'їзду, думка про те, що вона залишає Еріка Коблі з дружиною та двома дітьми напризволяще серед холодних хвиль житейського моря, так гнітила її, що вона ладна була зректися свого наміру. Каблограма з тривожним повідомленням вирішила справу. Джун уже бачила, як вона доглядає Джоллі — адже їй, звичайно, дозволять доглядати рідного брата! Джоліон, котрий дивився на речі ширше й критичніше, не мав такої надії. Бідолашна Джун! Чи може хто-небудь із Форсайтів її покоління збагнути, яке насправді жорстоке й брутальне життя? Відколи Джоліон довідався, що син прибув до Кейптауна, кожна думка про нього відлунювала болем у його серці. Він не міг змиритися з тим, що Джоллі весь час загрожує небезпека. Принісши сумну звістку, каблограма, проте, дала йому майже полегкість. Тепер його синові принаймні не загрожує ворожа куля. Одначе цей тиф небезпечна хвороба! В «Таймсі» повно повідомлень про смерть від цієї хвороби. Чому не він лежить у тому далекому польовому госпіталі, а його син не дома, в безпеці? Не властива для Форсайтів самопожертва його трьох дітей страшенно дивувала Джоліона. Він би з радістю помінявся місцями з Джоллі, бо любив свого хлопчика, але ж вони керувалися зовсім іншими, не особистими мотивами. І він знаходив лише одне пояснення цього явища: воно знаменує виродження форсайтівського типу.

Надвечір того дня, коли він сидів під старим дубом, до нього прийшла Голлі. Вона дуже подорослішала за останні кілька місяців, які провела в Лондоні, практикуючись у лікарні. І, дивлячись на неї, він подумав: «Хоч вона ще дитина, а проте має більше здорового глузду, ніж Джун, більше мудрості. Хвалити бога, хоч вона не їде з дому». Голлі сіла на гойдалку, тиха й мовчазна. «Вона стривожена так само глибоко, як і я»,— подумав Джоліон. І, бачачи, що вона дивиться на нього, він сказав: