Сага про Форсайтів

Сомс підвівся і підійшов до вікна, охоплений люттю на самого себе. Дурень, заплішений дурень, що заплутався у власному павутинні! Сім місяців платив по п'ятнадцять фунтів на тиждень — і домігся того, що його вистежено як коханця власної дружини! «Винуватий вигляд!» Він відчинив вікно.

— Душно,— сказав він і знову сів на своє місце біля столу. Поклавши ногу на ногу, він гордовито поглянув на містера Полтіда.

— Сумніваюсь, чи й справді це свідчення буде цілком переконливе,— сказав він спроквола.— Адже ви не знаєте ані його імені, ані адреси. Гадаю, треба на деякий час облишити жінку й узятися за нашого тутешнього приятеля під номером сорок сім.

Сомс не мав певності, чи Полтід ототожнив його з тим «коханцем», але в його уяві виникла картина, як він регочеться над ним у гурті своїх колег. «Винуватий вигляд!» Прокляття!

Містер Полтід сказав наполегливо, майже благально:

— Запевняю вас, нам щастило домогтися успіху навіть із менш переконливими доказами. Адже це Париж. Гарна жінка живе сама-самісінька. Може, ризикнемо, сер? У нас є добрі шанси.

Сомс раптом зрозумів. Ця людина охоплена професійним завзяттям. «Найбільший мій успіх: домігся розлучення на підставі того, що чоловік зайшов у спальню власної дружини! Буде про що розповісти, коли я піду на спочинок!» І на мить він піддався шаленій думці: «А чому ні?» Зрештою, сотні чоловіків середнього зросту мають невеликі ноги й винуватий вигляд!

— Я не уповноважений ризикувати!— коротко відповів він.

Містер Полтід подивився на нього.

— Шкода,— сказав він,— дуже шкода! Та, інша справа, мабуть, потребує чимало грошей.

Сомс підвівся.

— На це не зважайте. Прошу вас постежити за сорок сьомим, та дивіться, не попадіть пальцем у небо. До побачення.

Почувши слова «пальцем у небо», містер Полтід блимнув очима.

— Гаразд. Ми будемо інформувати вас про хід справи.

І Сомс знову залишився сам. Брудна, смішна, павуча справа! Поклавши руки на стіл, він схилив голову. В цій позі він залишався десять хвилин, аж поки до нього з'явився клерк із проектом нового випуску акцій, що обіцяли великий прибуток. Цього дня Сомс рано пішов з контори й попрямував до ресторану «Бретань». Там була тільки мадам Ламот. Може, мосьє вип'є з нею чаю?

Сомс уклонився.

Коли вони сіли за стіл у маленькій кімнаті — під прямим кутом одне до одного,— він раптом сказав:

— Я хочу поговорити з вами, мадам.

Швидкий погляд її ясних карих очей переконав його, що вона давно чекала від нього цих слів.

— Спочатку я маю дещо вас запитати. Цей молодий лікар — як його звуть?— чи між ним і Аннет є що-небудь?

Вся вона стала раптом наче гагат — слизька, чорна, тверда, блискуча.

— Аннет молода,— сказала вона,— так само, як і monsieur le docteur [44]. Між молодими людьми стосунки розвиваються швидко; але Аннет слухняна донька. Ах, яка в неї виняткова вдача!

На устах Сомса промайнула майже непомітна посмішка.