Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство

Сенс життя людини ніколи не зводився до тваринного та рослинного існування ради того, щоб не померти з голоду самому і забезпечити прожитковий та побутовий мінімум своїм дітям та онукам. І хоч піклування про хліб насущний упродовж тисячоліть було, та й нині лишається, первинним, але паралельно йому розвивалося начало духовне. Вічні запитання: Хто ми? Звідки прийшли? Куди підем? — хвилювали людину бронзової доби. Та чи інша відповідь на них накладала особливий відбиток на духовну культуру. Культурні досягнення доби бронзи своєрідні, що відрізняє їх як від попередньої енеолітичної епохи, так і від наступної доби раннього заліза. Відхід від образотворчості, особливо помітний на пам’ятках України, зробив орнамент та знак головними інформативними елементами культури. Схематизм та лаконізм і навіть аскетизм відбилися на культурі усіх племен тієї доби в Україні та інших регіонах Східної Європи. Однак певні традиції простежуються окремо для степової та лісостепової смуг, що визначило деякі відмінності у конкретних проявах матеріальної та духовної культури.

Населення лісостепу, перш за все правобережного, сприйняло, хоча й незначною мірою, традиції трипільської культури (глинобитне домобудівництво, дрібна культова пластика, календарні землеробські обряди, насичена та різноманітна орнаментація посуду тощо). Степовики в основному наслідували та модифікували спадщину ямної та кемі-обинської культур (кам’яне домобудівництво, курганна архітектура, антропоморфна скульптура великих форм, солярні культи, вшанування тварин, орнаментальний лаконізм тощо). При цьому степове та лісостепове населення перебувало у постійному спілкуванні, відчуваючи сильні взаємовпливи. Курганний обряд поховання, наприклад, просочується у лісостепову смугу, а ритуал трупоспалення — у степову. Те саме можна сказати щодо специфічних землеробських та скотарських культів. Таким чином, степова та лісостепова лінії розвитку духовної культури позначені взаємозбагаченням та взаємовпливами. З іншого боку, культура України II тис. до н. е. була відкритою для зовнішніх впливів. Північний Кавказ, Балкани, Центральна Європа, неозорий світ лісових племен півночі, євразійські степи у різні відтинки часу з різною силою впливали на племена України, збагачуючи їхню культуру. Утворювалися зони певних міжплемінних контактів. Так, племена північного лісостепу та Полісся мали постійні зв’язки з етнічно близьким населенням на теренах Польщі, праугро-фіни — з носіями культур лісової смуги Східної Європи, іраномовні племена — із спорідненим населенням євразійських степів, мешканці Криму та Надазов’я — з етнічно строкатим світом північнокавказьких племен, а жителі Північно-Західного Причорномор’я — з колом Карпато-Балканських культур. Племена Закарпаття, входячи фактично в систему культур бронзового віку Карпато-Дунайщини, підтримували жваві зв’язки із Центральною Європою. Поза тим, терени України були сполучною ланкою у контактах населення Кавказу та Ватіканського півострова, Приуралля та Угорської рівнини, що сприяло не лише товарообміну, а й руху культурних цінностей.