Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство

Окремі наскельні малюнки відомі у горах Криму, Миколаївській та Черкаській областях. Але їх зв’язок з добою бронзи менш переконливий. Загалом же наскельні малюнки більш притаманні мистецтву жителів гір та кряжів, де наявні виходи назовні кам’яних порід. Але й степовики не минали можливості залишити свій знак на камені. Цікаво, що одна пам’ятка монументального мистецтва доби бронзи описана Геродотом: “біля ріки Тіра (Дністер) на скелі показують слід Гераклової ноги, схожий на слід людської ноги, але завбільшки він у дві стопи”[410]. Цей “слід Геракла” треба зіставляти із стопами Кам’яної могили, зображеннями стоп на антропоморфних стелах доби ранньої бронзи та у катакомбних похованнях.

Курганні споруди як пам’ятки архітектури і, отже, монументального мистецтва розглянуті вперше М. П. Грязновим. Такий підхід до степових “пірамід” дістав загальне визнання і підкріплений грунтовними розробками. Жоден курган не насипався шапками, а становить собою складну архітектурну споруду, що будувалася за виробленим заздалегідь планом. Існувала технологія побудови насипу, яка передавалася від покоління до покоління, від племені до племені і втрачена лише з прийняттям християнства на півночі України (988 р.) та ісламу на півдні (1312 р).

Понад 95 % курганів мають круглу в плані та конічну зі сплощеною верхівкою у перетині форму. Основним будівельним матеріалом слугували земляні “цеглини” у вигляді акуратно накраяного шматками дерну (вальків). Викладений вальками конус становив ядро курганної споруди. Щоб запобігти швидкому розмиванню насипу, схили трамбувалися, промазувалися глинистою сумішшю, обкладалися камінням, глиною, стовбурами дерев. Кам’яні (кромлех, крепіда) та земляні (ровики) конструкції дають змогу встановити первинні обриси кургану, кут нахилу схилів. Для курганів бронзового віку характерні періодичні добудови, пов’язані із здійсненням нових поховань у вже існуючу курганну споруду. Так поступово зростали діаметр та висота насипу. Якщо найбільш ранні енеолітичні кургани тяжіли до річкових долин, то споруди бронзового віку займають головним чином підвищені ділянки степових плато, вододілів, верхівки пагорбів. Така топографія підсилювала сприйняття кургану як монументальної споруди. В архітектурі курганів використовувалася також гра кольорів чорнозему, глини, дерева, різних порід каменю (вапняк, пісковики, граніти).