Філософія як історія філософії: Підручник

Поняття слов’янської прабатьківщини є надзвичайно важливим, оскільки дає змогу зафіксувати наявність на її терені (ще з трипільських часів) автохтонного населення, досить впевнено говорити про неперервність історичного зв’язку нинішніх мешканців території від Сяну до Дніпра (українців) з прадавніми трипільськими її мешканцями (йдеться, звичайно, про історичний, а не етногенетичний неперервний зв’язок). Новітні історичні дані дають підставу припустити існування вже в III тис. до н. е. на території нинішньої України перших державних утворень типу Крито-Мінойської держави[450].

Однією з найдавніших археологічних культур на території України вважається так звана тщинецько-комарівська (XV—XII ст. до н. е.), за нею йде білогрудсько-чорноліська (XI—VII ст. до н. е.), представники якої, обороняючись від степовиків-кіммерійців, будували на своїх південних кордонах потужні укріплення (їх залишки збереглися досьогодні під назвою «Змієві вали»). Безпосередні нащадки представників цієї культури зазнали сильного впливу скіфів — союзу іраномовних племен, що витіснили кіммерійців і запанували на території Північного Причорномор’я. Зазнавши в цей період VII—IV ст. до н. е.) скіфського впливу, наші пращури, проте, зберегли свою етнічну окремішність.

Відомий скіфолог О. І. Тереножкін писав: «Найбільш імовірно, що праслов’янами були носії культури землеробсько-скотарських племен, які мешкали тієї доби в Лісостепу на захід від Дніпра, відомі нам за генетично пов’язаними між собою пам’ятками білогрудівської, чорноліської та скіфоподібної культур»[451]. У своїй пізнішій праці Тереножкін пише ще певніше: «У Лісостепу між Дністром і Дніпром мешкали скіфи-орачі, котрі, як можна вважати доведеним, скіфами були лише за назвою та великою насиченістю їхньої культури скіфськими елементами, тоді як насправді, будучи автохтонами, були прямими нащадками чорноліських племен»[452].

Відмінність землеробів Середнього Подніпров’я від решти скіфів відзначав ще в V ст. до н. е. відомий давньогрецький історик Геродот, називаючи цих землеробів «борисфенітами» (від давньої грецької назви Дніпра — Борисфен, тобто Північна ріка) і нагадуючи, що їх самоназва — «сколоти». «Всі вони, — писав Геродот, — називаються екологами від імені [їхнього] царя, а скіфами нарекли їх греки»[453].

Тлумачачи слов’янський зміст назви «сколоти», Б. О. Рибаков зазначає: «Початкове «с», можливо, означало «сумісно діючі» (порівняй «су-путники», «со-ратники», «су-сіди» та ін.). Основа слова — «коло» — означає «круг», «об’єднання», групу однодумців, народне віче. Сколоти могло означати «ті, що об’єдналися, згуртувалися», «союзні», «належні до однієї округи («околоту») та ін.»[454]. Саме сколоти-слов’яни вели жваву торгівлю пшеницею з грецькими колоніями в Північному Причорномор’ї, що супроводжувалася, звичайно ж, і культурними контактами.