Філософія як історія філософії: Підручник

Тому виявляється, що вихід за межі метафізики та її жорстокості є у Адорно, по суті, своєрідним екзорцизмом, спробою перенести далеко в утопічну сферу страшний і бажаний момент доступу до обґрунтування. Джанні Ваттімо робить підсумок: «У своєму бажані нескінченно відкладати примирення — момент, коли діалектика стане стверджувальною, — Адорно, здається, усвідомлює, що насильство метафізики полягає не стільки в механізмі трансцендентності, звернутому до іншого порядку дійсності, що знецінює й принижує безпосередньо дане, скільки в механізмі обґрунтування, в процесі, що прагне досягти того обіцяного «іншого» і утвердитись у своїй розкритій присутності, у своїй енергії»[446], в механізмі звертання до основи.

Наступна постать, до якої звертається Джанні Ваттімо при розгляді проблеми подолання метафізики, це — Еммануель Левінас. Тут мова йде перш за все про радикалізацію етичної необхідності редукції метафізики до етики (утвердження етики як єдиної основи для мислення, що більше не буде насильницьким) та проблематизацію поняттєвої мови метафізики й секуляризації як вирішального кроку, що веде за межі метафізики. Дж. Ваттімо вбачає найплідніший аспект вчення Левінаса саме в тому, що він відсилає нас до роздумів про секуляризацію та її значення для подолання метафізики. Тут ми підходимо все ближче до основної думки статті.

Автор звертає увагу на те, що термін «метафізика» Левінас лишає для мислення, що уникає логіки насильства, відкриваючись потусторонньому, а те, що Ніцше, Гайдеґґер, Адорно називають метафізикою, він позначає як «онтологію». У цьому контексті Дж. Ваттімо робить логічний відступ у формі історичного екскурсу, наголошуючи, що онтологія, як і метафізика, завжди була наукою про буття як буття, яке виступає певним тлом, наперед-розумінням і тотальністю, що обумовлює розуміння сутностей. Він демонструє цю думку на прикладі міркувань Левінаса про бажання та стосунки з «іншим» — про іншу людину в її нескінченності, а не просто інше «Я» — це перший істинний досвід буття. Левінас зазначає, що інший бажаний для нас остільки, оскільки він відкритий нескінченності й здійснює її. Тут виникає зв’язок між буттям і дискурсом, в якому й розкривається інший, і саме це, на думку Дж. Ваттімо, вивільняє нас від жорстокості метафізики. Вслід за Левінасом він переходить до розуміння іншого як Бога, але не в сенсі онтологічної редукції, а в сенсі приналежності іншого до трансцендентального виміру.