Філософія як історія філософії: Підручник

Виникає потреба правильної постановки питання про зв’язок цих двох традицій — західної філософії та біблійної традиції, — оскільки чітке формулювання й чітка відповідь можуть наблизити нас до самого кореня проблеми метафізичного насильства. Існує тенденція розв’язання проблеми секуляризації через просте й чисте повернення до початку, до того часу, який передує «розпаду» — секуляризації. Те, що Левінас називає пануванням онтологічного насильства, зникло б при «згадуванні», яке стало б кроком назад до належної «репрезентації» буття як іншого, спотвореної на забрудненому шляху західної історії. Однак виникає питання, зазначає Дж. Ваттімо, — чи не стане таке повернення тільки й перш за все відродженням метафізичної основи в її дикунській формі, все ще позначеній безапеляційністю взаємин володіння, тоді як метафізика «обґрунтування» представляє натомість першу секуляризацію, але також і результат цивілізації, скасування насильства?

Якщо Джанні Ваттімо, аналізуючи історію критики метафізики, починав з етичних мотивів, то тепер він підходить до того, що етичний вимір проблематики виходу за межі метафізики змінюється релігійним. Він релігійний у тому сенсі, що у спробах подолати метафізику людина стикається з «Богом» Біблії — з «началом», яке не потребує ніякого механізму обґрунтування. Адже якщо біблійного Бога не визнавати метафізичним «принципом», то есхатологія не може вважатися ні джерелом, подібним до грецької філософії, ні попереднім більш істинним моментом, до якого слід повернутися, минаючи неоднозначності й спотворення, привнесені грецьким логосом.

Саме через це «начало», через «Бога» Біблії, ми отримуємо можливість подолати метафізику, адже воно як таке виступає у подвійному сенсі: Бог не тільки творець, до якого можна повернутися через текст; він також є і самим текстом. Постає проблема формулювання зв’язку між текстом і його автором, яка і є, по суті, виходом за межі метафізики.

Джанні Ваттімо підсумовує: «Істинний смисл заклику до біблійної традиції з метою подолання метафізики, — це те, що буття постає в ньому як подія (послання, слово передане), до якої історія метафізики належить як складовий момент. Вийти за межі метафізики чи, як пропонує Гайдеґґер, verwinden, пережити її (переглянути, спотворити, підкоритись їй і звільнитись від неї), означає знову методично пройти весь шлях її видозміни або узгодити з «поставом», з його відсиланням, визнаючи його як процес секуляризації»[447].

Отже, Джанні Ваттімо розкрив перед нами історію критики метафізики й виходить на питання її секуляризації — поділ на метафізику як онтологію (яка заперечує мінливе й чуттєве) і метафізику як теологію (що звертається до основи, якою постає інший в особі Бога), — це, на його думку, як раз уможливлює її подолання через проблему формулювання зв’язку між текстом і його автором (два смисли розуміння Бога). Адже у зверненні до Бога як до основи й обґрунтування ми долаємо відчуженість й жорстокість метафізики.