Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2000
- Язык: украинский
- Год: Інститут археології НАН України
- ISBN: 966-02-1396-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба». Краткое содержание книги:
Для істориків, археологів, усіх, хто цікавиться історією України.
Ця думка важлива якраз у контексті досліджуваного питання. Адже в розробках останніх десятиліть все частіше йдеться про необхідність вивчення двох культур в соціально стратифікованих суспільствах. Початок цієї диференціації відносять до періоду розкладу первісного ладу, передусім до етапу існування вождизму, про який мова вже йшла на початку цього розділу. З виділенням з єдиного егалітарного суспільства, з другого боку, багатих, «великих», «кращих» людей чи мужів, а з іншого — бідних общинників, які іноді не мали навіть змоги прогодувати себе і рідних самостійно й тому потрапляли в залежність від нових багатіїв, почалось становлення двох полярних субкультур в єдиній культурі етносу. Далі, у класовому суспільстві, ці процеси еволюціонували. У давньоруському суспільстві, зокрема в перші століття існування держави, ці дві субкультури сформувались у чітко виражені явища, що в сучасній науці отримали назву дружинної та народної культур. Протягом висхідної (тобто прогресивної) стадії розвитку феодалізму перша із згаданих — культура соціальної верхівки, була передовою, більш інтегруючою[754].
На наш погляд, в сучасних дослідженнях питання про діалектичний взаємозв’язок і місце давньоруської народності у становленні широких мас та феодальної верхівки ще до кінця не розкрито. У той же час, матеріали поховань кінця І тис. н. е. із східноєвропейської території свідчать, з одного боку, про завершення процесу формування ідеології соціальної верхівки і спробу її повного відділення (навіть у поховальному обряді) від широких мас, а з іншого — про основні узагальнюючі тенденції у розвитку поховального обряду в різних місцях східнослов’янської ойкумени. Це є проявом загальних рис світосприймання та світорозуміння слов’янами Східної Європи вже в ті часи. Іншими словами, ідеологія різних літописних племен спочатку розвивалася паралельно, а далі відбувалася інтеграція основних блоків уявлень. І все ж, ще раз підкреслимо, що інтеграційні процеси в народному середовищі були набагато слабшими, ніж у прошарках феодальної верхівки, що визначалося кількістю контактів і зацікавленістю в них.
Звертаючись до подій кінця І тис. н. е., зокрема до добре зафіксованих в літописах часів князювання Володимира Святославича, не можна не відзначити інтенсивність проходження міграційних процесів, особливо в панівних прошарках суспільства, що було пов’язано з встановленням верховної власності держави на племінні території та проникненням туди представників великокнязівського апарату. Крім того, «Повість минулих літ» під 980 р. свідчить і про переселення за наказом великого князя київського на південь Русі для захисту від кочівників причорноморських степів «...мужѣ лучшиѣ от словень, и от кривичь, и от чюди, и от вятичь...». Таке переселення племінної аристократії разом з оточенням з північних районів можна розглядати як процес, що більш ефективно сприяв розвитку міжплемінних контактів. Та й «відкритість дверей» у великокнязівських дружинах для представників різних етносів призводила до ліквідації відособленості. Звичайно, як уже відзначалось, такі контакти серед груп розселеного на значних територіях простого люду, були нечисленними. Тож навряд можна говорити, що мешканець поліського села на Волині і в часи ранньофеодальної монархії, як і в часи феодальної роздробленості, ясно і повного мірою усвідомлював свою єдність з нащадком сіверян лівобережних районів Дніпра (не говорячи вже про смерда десь із-під Пскова). Для цього в феодальну епоху не було достатніх об’єктивних факторів. Втім представники феодальної (на той час — прогресивної) верхівки таких причин для консолідації мали достатньо. Тому якраз їх слід розглядати в першу чергу як фундаторів народності. У цьому є принципова відмінність від специфіки етнічних утворень пізніших часів, особливо при формуванні націй, коли між окремими територіями і грушами населення встановлюються набагато тісніші взаємозв’язки, що сприяло закріпленню нової самосвідомості у віднесенні себе до певної історичної спільності. На жаль, поки що на розробку цього питання зверталось явно недостатньо уваги.
754
Гуревич А. Я. О кризисе современной исторической науки // ВИ. — 1991. — № 2/3. — С. 28; Рыбаков Б. А. О двух культурах русского феодализма // Ленинские идеи в изучении истории первобытного общества, рабовладения и феодализма. — М., 1970. — С. 24, 33; Шнирельман В. А. Классообразование и дифференциация культуры // Этнографические исследования развития культуры. — М., 1985. — С. 64, 65, 108, 109.