Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба

Можна було б наводити безліч цитат з різних робіт, в яких відображаються протилежні судження з цього приводу. Слід відзначити, що історіографія проблеми «Русь у вузькому та широкому значенні цього терміна» досить обширна і збагачується з року в рік. Серед фахівців нема згоди не тільки з приводу того, в якому розумінні — широкому чи вузькому — Руська земля згадувалась спочатку (тобто, стосувалась ця назва Середнього Подніпров’я чи всієї Східної Європи). Більш конкретно всі ці суперечності розглянуто в одному з попередніх розділів. Тут тільки ще раз констатуємо, що незалежно від походження, в період східнослов’янської політичної і етнокультурної консолідації назва «Русь» була тотожною назві «слов’яни»[750]. Це підтверджується й генетичними зв’язками археологічних культур другої половини І тис. н. е. з дружинною культурою, яка незаперечно була залишена Руссю. Щодо різночасових пам’яток північних районів Східної Європи, то такі генетично пов’язані переходи між культурами виявляти значно важче з огляду на різноетнічне населення цього регіону, де слов’яни не були автохтонами. Суперечності у належності тих чи інших археологічних пам’яток окремим північним племенам приводять навіть до парадоксальних висновків типу: «...слов’яни як такі на перших етапах в формуванні Давньоруської держави взагалі не брали участі»[751].

Нам здається, полеміка з цього приводу ще далека від завершення. Недостатність конкретної інформації не дозволяє остаточно схилитись до якоїсь однієї думки. Звернемось тільки до середньовічних літописів і на основі їх свідчень зробимо відповідний аналіз. З нього слідує, що Новгородський перший літопис старшого і молодшого ізводів жодного разу не називає населення ні Приладожжя, ні всієї Новгородщини «Руссю». Для цієї географічної зони існує стабільний термін «вься Новгородская область». Але така ж стабільність прослідковується щодо Русі в її подніпровському варіанті: туди з Новгорода ходять єпископи, князі і посадники для вирішення різних питань. Прикладом може бути виступ Мстислава 1215 р., коли перед переїздом до Києва на князювання він говорив новгородцям на Ярославовому дворищі: «...суть ми орудия въ Руси, а вы вольни въ князѣхъ». У деяких випадках у Києві затримують новгородців, як це було 1142 р. З цього приводу північний літописець відмічає: «Епископъ и купце и слы Новгородскыя не пущаху из Руси...».