Примари Пустомитського болота
- Автор: Тибель Василь
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Ужасы
Электронная книга - «Примари Пустомитського болота». Краткое содержание книги:
Здається, сплановано все і планеті не минути катастрофи, але інколи долю людства змінюють діти. Чи зможуть двоє школярів уникнути смертельної загрози, яку несуть в собі жорстокі змовники? Чи вдасться Миколці і Васильку разом із товаришами змінити долю планети? А почалося все із розритої могили міфічного царя…
Автор — лауреат премії ім. Миколи Лукаша; дворазовий дипломант і лауреат Міжнародного літературного конкурсу «Коронація Слова» в номінації проза.
- Зубе, тримай машину! Відв’язуй трос! - викрикував переляканий бандит, намагаючись відчинити дверці, що заклинили. Здоровило кинув дубину й побіг переймати легковика. Він підпер спиною авто й ніби вріс ногами в землю. Та все марно за мить усі щезли в розкритій безодні. Створи шахти безшумно зачинилися, а на місце, де тільки-но була діра, повільно потекла болотна вода.
Хлопці перезирнулися, довкола не було нічого й нікого, тільки в далині гуркотіла втомлена хмара. Вона лаштувалася на відпочинок за синіючою смужкою лісу.
- Ти все бачив? – тільки й зміг запитати Василько. Але все здавалося таким нереальним, що, як би не мотузки, які боляче врізались в руки – можна було думати, що це сон.
- Хлопці не повірять, - і собі видихнув Миколка.
- Ага. Але перш чим ми їм розповімо, треба звідси вибратися, а для цього спочатку розв’язати ці кляті шнурки. – Василько спересердя вкусив зубами великого вузла.
- Може дочекаємося поки нас знайдуть?
- Хе, знайдуть. Хто тебе тут знайде? Може через рік, чи через сто? Ти кому-небудь казав, що йдеш на болото? Отож бо… А до завтра з нас комарі всю кров висмокчуть, до самих кісточок.
І, справді, як тільки вмите сонце, виглянуло із-за хмар і почало пригрівати: зі своїх сховок, із засідок, із укриттів почала вилазити, виповзати, вилітати, вціліла після зливи, писклива комарина братія. Вони поки несміло підлітали до наших бранців.
- Миколко, згадай-но, як ми вислизали, коли нас хлопці зв’язували на вигоні! Тоді нам ще Мишко Карась, показував різні прийоми.
Хлопці були зв’язані під березою спинами один до одного, руки й ноги теж були в мотузках. Зуб добре постарався.
- Спробуємо встати! - запропонував Василько. Друзі, спираючись спинами один об одного підвелися.
- Колю, набери повітря, а потім видихаємо одночасно.
Як тільки хлопці видихнули, Василько, звиваючись вужем, вивільнився з пут, піднявши вгору руки. Залишилися ще зв’язані руки й ноги. Тоді хлопчаки обшукали зв’язаними руками один в одного кишені. А чого тільки немає в хлопчачих кишенях – це справжні комори дорогоцінностей. І от, серед різного «добра », в кишенях Миколки, Василько відшукав кусочок черепка, якого той підібрав на пагорбі, біля розкопок. Це вже було щось. Він заходився пиляти, черепком від розбитого глечика, мотузки на руках у Миколки. Через п’ять хвилин монотонної роботи, товста мотузка піддалася. Звільнивши руки, Миколка швидко визволив друга. Скинувши ненависні окови, які натерли руки, майже, до крові, хлопці з цікавості вирішили глянути на страшне місце. Там де буксувала автівка, валялися тільки роздерті Зубові штани. А навколо їх висипані із порваної кишені якісь папірці. Василько нагнувся й підняв кілька. Це була банкнота, але не гривнева. Хлопець уважно роздивився; із хрусткого папірця на Василька дивився суворий президент.
- Миколко, ти часом не знаєш, що це за гроші? Тут таких багато? -
На воді плавало ще декілька таких же купюр.
- Чекай! Я, здається, такі бачив у Сашкового брата, коли він із заробітків приїжджав. Так і є - це ж долари.
- Давай, зберемо! Їм вони все одно не згодяться.
Хлопці почали швиденько все підбирати й виловлювати з води. Та раптом Василько насторожився, на болоті щось голосно булькнуло й навколо них рознісся глухий звук – «крум»!
- Тікаймо звідси! – прошепотів переляканий Миколка..
- Зачекай, глянемо де Професор! Він же у тих кущах ховався. – Але не в тих кущах, ні в інших Професора не було. Лише сліди крові.
- Якщо його застрелив той громило, то, певно, втопив у болоті. Ти чув як він похвалявся. Йдемо звідси, Васильку. Тут якась чортівня діється.
Вони хутенько вибралися на стежку. На болоті знову крумкнуло; хлопці надали ходи.
Зупинилися хлопці аж на узліссі, недалеко від села. Василько сховав зібрані гроші в дупло й вони попрямували додому. Назустріч їм ішов гурт односельців із дільничним на чолі.
- Нас шукають. Давай, нікому нічого не казатимемо. Хай це буде наша таємниця. Ніхто ж не повірить, а зроблять нас дурними. Скажемо, що ходили по гриби на Лосьове й там перечекали зливу.
- А про гроші, теж мовчатимемо?
- Вони й нам згодяться, а ні то колись віддамо.
- Правильно, Васильку! А на болото, я вже ні за що не піду.
Коли Василькова мама кинулася до сина й почала зі сльозами дорікати, чому він не сказав куди пішов. Хлопець виправдовувався.