Примари Пустомитського болота
- Автор: Тибель Василь
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Ужасы
Электронная книга - «Примари Пустомитського болота». Краткое содержание книги:
Здається, сплановано все і планеті не минути катастрофи, але інколи долю людства змінюють діти. Чи зможуть двоє школярів уникнути смертельної загрози, яку несуть в собі жорстокі змовники? Чи вдасться Миколці і Васильку разом із товаришами змінити долю планети? А почалося все із розритої могили міфічного царя…
Автор — лауреат премії ім. Миколи Лукаша; дворазовий дипломант і лауреат Міжнародного літературного конкурсу «Коронація Слова» в номінації проза.
- З такою зброєю можна й на зайця ходити. Товстий із Мишком із заздрощів луснуть. - Він прицілився в невидиму здобич.
В цей час, двері комірки із шумом розчахнулися й звідти вискочив переляканий торгаш.
- Ето він твого долар приніс! - Тицьнув він пальцем на Василька.
Через тісні двері комірчини, насилу втискаючись у просвіт, просунувся здоровенний чолов’яга. Василько отетерів і випустив із рук бінокля. Перед ним стояв лютий, аж блідий, із червоним шрамом через усе лице, Зуб. Він простягнув свою здоровенну ручиську, щоб ухопити хлопця за горло.
- А-а-а!!! – скрикнув Миколка, ніби, побачивши привид. Руки його судорожно стиснули гвинтівку й він механічно натиснув на спусковий гачок.
- Тих! – чихнула зброя. Зуб зойкнув і зігнувся в три погибелі, затуляючи руками брову.
- Вбили! Вбили! – заволав як навіжений своїм пискливим голосом. - Око! Око вибили! Тримай, тримай їх!!!..
Громило верещав, топтався по крамниці й розмахував ручиськами. Зі стелажів посипалося все: набої, риболовні гачки, вудки, спінінги, біноклі й інший дрібний крам.
Миколка кинув рушницю й прожогом кинувся у двері вслід за Васильком.
- Грабують! Злодій! – навздогін за хлопцями вибіг смуглявий продавець. А позаду нього, трощачи на своєму шляху все, що попадалось під руку, вискочив закривавлений Зуб. Око в громили було розпухле, брова запливла кров’ю, лице страшнюче в люті, перекреслене шрамом, а з нижньої щелепи стирчав викривлений зуб – чолов’яга нагадував страшило, що піднялося з потойбіччя. В руках він тримав кинуту Миколкою гвинтівку. Перехожі, побачивши таке страшило, сахалися й розбігалися хто куди. А попереду всіх, не бігли, а летіли, двоє переляканих хлопчаків. Хлопці чкурнули так, що за мить загубилися в натовпі. Вони неслися так, ніби до п’ят їм причепили крила. Лише, пробігши чимало й завернувши за ріг вулиці, вони зупинилися щоб віддихатися. Погоні вже не було.
- Васильку, це, що «Термінатор»? Він же покійник. Невже небіжчик виліз із трясини? Я ж сам бачив, як його туди затягло, – хекав наляканий Миколка, стримуючи швидке дихання.
- І я нічого не розумію. Або він врятувався, або це його двійник? Але, точно, не покійник - мало мене не задушив. Бачив, як продавець трикутники на грошах розглядав? Певно, навмисне гроші помітили.
Тут Миколка глянув на свою долоню.
- Та самісінька буква, чому я зразу не помітив.
- Справді, така ж мітка була на доларах, трикутник із колом. Мабуть, якийсь магічний знак, чи знак їхньої банди. Певно, вони усі свої гроші так мітять. А, може, в тебе на долоні зашифроване все наше майбутнє?
- А, що як той громило - привид?
- Привиди так не верещать. Класно ти в нього влупив.
- Я так злякався, що мені руки й ноги подерев’яніли. Якби не гвинтівка, так, мабуть, там і помер би зі страху. Я ще ніколи не бачив, щоб втопленик ожив.
- Ой, я теж добряче здрейфив, але якби не ти, то я б помер від ручиськ того громили , раніш чим від страху. Він би шию мені враз звернув, такий був лютий. Давай хутчіше до воза й їдьмо додому, бо як нас знайде той горлоріз, тоді вже ми станемо покійниками.
Хлопці пірнули в базар і бігцем відшукали Василькового батька. На возі ще лежав мішок із морквою.
- Тату, їдьмо вже додому! - зразу ж почав насідати Василько.
- Чекай трохи, продам усе й поїдемо, та й гостинців же треба купити.
- По дорозі купимо, в крамниці за містом, там навіть дешевше ніж на ярмарку. А зараз, їдьмо!
- Чого це ви такі налякані, ніби примару побачили? Хваліться вже вашими покупками!
- Тату, їдьмо додому, мені вже від цього міста голова розболілася! - почав скиглити Василько.
- А й, справді, чого тут на сонці пектися, та цим міським ледарям задарма роздавати продукти. Свиням моркву скормлю, а за копійки не віддам!
Батько - запряг гнідого й вони швидко виїхали на шосе, що вело до села.
Розділ 13. Кирпата шпіонка
Налякані зустріччю із громилом Зубом, хлопці декілька днів боялися, навіть, показатись на окраїнах Снежкової гори, а про Пустомитське болото і не згадували. Вони й худобу гонили до Погорілого лугу, хоча трави там не було, а росла одна вигоріла на сонці мичка.
- Може нам про все розповісти дільничному? – знову напосідав Миколка, коли хлопці всілися на своєму спостережливого пункту, який облаштували на старій сосні.
- Хто ж нам повірить? Каменя немає. І про що розказувати: про сліди велетенського звіра, які певне змила гроза, чи може про літаючу тарілку розкажемо, яка пірнула в болото, чи про громилу, що воскрес? Ти б сам в таке повірив? Ото ж бо. Тільки висміють на все село. А які в нас є докази проти тих громил? Професор поранений, чи вбитий, але трупа ж немає. Знайди його зараз на болоті; або затягло мулом, або звір який розтяг?