Звичайна вдячність

— Аріель з тобою, а ті двоє бешкетників?

Звідки йому було відомо, з ким саме прийшов батько, для мене було цілковитою загадкою. Тато завжди стверджував, що Еміль був одним із найрозумніших чоловіків, яких йому доводилося зустрічати, і це чистісінька правда. Лайза облишила свої городні справи. Випроставшись, вона стояла й дивилася на непроханих гостей, наче високе, нерухоме опудало. Статус бажаного гостя мав лише Джейк. Брат миттю підбіг до неї, зав’язалася розмова знаків та жестів, гуртом вони пішли до хлівця з інструментами. Лайза прихопила граблі і знову взялася порядкувати на грядках, а Джейк тінню ходив за нею.

Батько піднявся сходами і відповів:

— Із величезним задоволенням, Емілю.

— Аріель, коли твоя ласка, принеси нам усе до кави, ти ж знаєш, де воно стоїть, — попросив Еміль. — І собі щось прихопи. Диктофон на моєму столі, на тебе чекає чимало аркушиків біля друкарської машинки.

— Гаразд, — погодилася Аріель і пішла в дім так, наче це була її власна домівка.

Я вмостився на східцях ґанку. Батько всівся в плетене крісло.

— Як просувається робота над мемуарами?

— Слова і музика — то геть різні речі, Натане. До біса складно, і до того ж я не впевнений, що щось у цьому тямлю. Скажу лишень: поки просто насолоджуюся процесом.

Житло Лайзи й Еміля Брендтів було одним із найгарніших у Нью-Бремені. Біля огорожі Лайза посадила невеличкі кущі, що пломеніли червоним та жовтим упродовж усього літа. Газон прикрасила дрібними острівками квітів, обмощеними червоною цеглою, що вабили зір розмаїттям фарб та форм. Її город за площею був як фундамент нашого будинку. Щоліта в серпні там пишніли томати, капуста, морква, кукурудза, кабачки й інші овочі. Лайзі кепсько вдавалося знаходити спільну мову зі світом людей, проте з рослинним вони ідеально розуміли одне одного.

Аріель принесла татові каву, додавши:

— Піду працювати.

— Добре, — відповів Брендт, на вустах заграла усмішка, красиво окреслюючи шкіру правої щоки та звиваючись по масивному шрамові на лівій.

Сестра пішла в дім, і вже за кілька хвилин з вікна кутової кімнати залунав з диктофона Емілів голос, й одразу ж за ним почулося швидке клацання друкарської машинки. Поки батько та пан Брендт розмовляли за щотижневою грою в шахи, я слухав, як пальці Аріель літали над клавіатурою. Тато наполіг на тому, щоб Аріель закінчила курси основ діловодства та скоропису й навчилася швидко друкувати, оскільки, незважаючи на її мрії та плани, такі знання і навички завжди можуть стати жінці в пригоді.