Звичайна вдячність
- Автор: Крюгер Уильям Кент
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- ISBN: 978-617-7279-40-1
- Переводчик: Оксана Дятел
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Звичайна вдячність». Краткое содержание книги:
Але звичайнісінький хлопчисько у трагічний для його родини час, коли звичний йому світ одномоментно зруйнувався, здавалося б, назавжди, виявив дива розважливості та кмітливості, навчився втрачати і віднаходити, ненавидіти і прощати та пізнав ціну любові.
Джейк поводився якось дивно. Жодних намірів стосовно похорону не мав, але у своїх звинуваченнях щодо інтерпретації історії на мою користь зайшов надто далеко. Сидів за журнальним столиком у вітальні, вовтузився з розмальовкою і красномовно стверджував, що мені подобається грати виключно першу скрипку. На картинці було зображено гірський пляж ідилічної місцини штату. Навіть попри ретельний поділ полотна на лінії та цифри для кольорів, Джейкове малювання перетворить це чудове зображення на карлючки, лиш трохи ліпші, аніж мавпячі.
Я не зважав на те й пішов переодягатися.
До цвинтаря, що розташувався на пагорбі в західній частині міста, доїхали на «Паккарді». Яму вже викопали, Гас та шериф Ґреґор чекали на нас. За мить прибув містер Ваель на катафалку. Тато, Гас, шериф і власник похоронного бюро дістали труну. Проста, соснова, відшліфована, без ручок. Чоловіки підняли її і віднесли на плечах до могили, а потім поставили на дерев’яні балки. Гас поклав поруч мотузки, аби спустити труну в яму. Батько розгорнув Біблію.
Це був хороший день, аби померти. Тобто, якби мандрівникові можна було обирати день, коли не потрібно було більше перейматися через щоденні турботи, спокійно відпочити й насолодитися всім найкращим, що створив Господь, то це був саме той день. Тепле і спокійне повітря, ніжно-зелена трава, за якою доглядав Гас, річка, що віддзеркалювала довгу, шовкову стрічку неба. Я раптом подумав, що, коли помру, це місце буде ідеальним, аби спочивати і насолоджуватися красою навколо. Мені видавалося дивним, що саме цей клаптик землі було надано людині без майна і житла, про яку ми майже нічого не знали. Навіть ім’я чолов’яги зосталося для нас загадкою. Я і не здогадувався про приготування до тих похорон, але підозрював: без батька тут не обійшлося. Мого тата та його велелюбного серця.
Він читав Двадцять третій псалом, а потім процитував Послання до римлян: «Я переконаний, що ні смерть, ні життя, ні ангели, ні влади, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні висота, ні глибина, ні будь-яке інше творіння не зможе нас відлучити від Божої любові, яка в Христі Ісусі, Господі нашім!».
Батько закрив Книгу і сказав:
— Нам часто здається, що ми — одинаки на своєму шляху. Але це зовсім не так. Навіть цього незнайомця Господь добре знав і завжди був поруч. Господь ніколи не обіцяв, що життя буде легким. Він ніколи не казав, що не буде страждань, відчаю, самотності, непорозумінь та безумства. Він обіцяв лишень, що не залишить нас на самоті з нашими стражданнями. І хоча ми іноді не бачимо і не чуємо його присутності, Господь усе одно поруч, поруч завжди. Його любов ніколи нас не полишає. І Він пообіцяв нам іще щось, дав найважливішу обіцянку. Усе припиниться. Кінець болю, стражданням, самотності настане, ми будемо разом з Ним і пізнаємо Його — це і є Рай. Цей чоловік, який, можливо, все життя провів на самотині, більше не почувається відлюдькуватим. Цей мандрівник, який, можливо, невтомно чекав довгими днями та ночами, більше не чекає. Він зараз там, і Господь знав, що він там буде. У місці, підготовленому саме для нього. І ми радіємо за нього.
Разом із татом ми прочитали «Отче наш» та постояли кілька хвилин, мовчки дивилячись на труну. На фоні чорної ями вона видавалася ледь жовтуватою.. А потім батько сказав фразу, що надзвичайно здивувала мене:
— Чудовий день, аби померти, — точнісінько те саме, що думалося й мені. — Нехай він вічно спочиває в мирі, оточений красою.
Майже те саме, що й мені спало на думку. Він повернувся до чоловіків і кивнув: кожен узяв за кінець мотузки.
Власник бюро звернувся до мене:
— Френку, коли ми піднімемо, забереш ці дошки?
Вони підняли труну, я нахилився та забрав дві балки з-під низу, чоловіки повільно опустили домовину й витягнули мотузки.
— Гасе, тобі допомогти? — запитав батько.
— Ні, капітане, — відповів той. — У мене ще цілий день попереду, нема куди поспішати.
Батько потиснув руку шерифові та власникові бюро, і ми пішли до машини. Гас зостався засипати яму землею, яку сам і навіз для могили.
Удома батько пояснив:
— Я повертаюсь у місто. Маю ще дещо погодити з Ґреґором та паном Ваалем.
Він знову сів у «Паккард» і помчав собі. Джейк десь вештався. З церкви навпроти долинали звуки: Аріель грала на органі, а мати співала. Я переодягнувся і пішов до церкви, аби дізнатися, де Джейк.