Звичайна вдячність
- Автор: Крюгер Уильям Кент
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- ISBN: 978-617-7279-40-1
- Переводчик: Оксана Дятел
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Звичайна вдячність». Краткое содержание книги:
Але звичайнісінький хлопчисько у трагічний для його родини час, коли звичний йому світ одномоментно зруйнувався, здавалося б, назавжди, виявив дива розважливості та кмітливості, навчився втрачати і віднаходити, ненавидіти і прощати та пізнав ціну любові.
Він торкнувся ока і відсахнувся:
— Мені треба йти, — сказав він. — І вам теж.
Саме так. Я побачив, як батьки вже прямують до машини і гукають нас. Пітер мовчки пішов до заднього входу і навіть не обернувся на прощання.
Додому їхали мовчки. Зайшовши в будинок, мати сказала:
— Хлоп’ятка, а чом би вам не погратися трохи надворі? Повернетеся — і я приготую бутербродів і смачного компоту.
Обіч від нашого подвір’я висіла гойдалка — шина, прив’язана до в’яза. Туди ми і подалися. Джейк любив гойдатися, там він міг згаяти чимало часу, постійно базікаючи. Він заліз на шину і попросив мене закрутити гойдалку. Я взяв його за плечі і обертав доти, доки вся мотузка міцно не закрутилася, а тоді відступив крок назад. Джей закружляв, як дзиґа.
З вікна кухні позад мене долинали обривки розмови.
— Вони збрехали, Натане. Усі жінки в хорі сказали, що Амелія хвора. Мені слід було здогадатися.
— А що ти очікувала почути від її друзів та сусідів? Що її побив чоловік, і їй було соромно показувати свої синці на людях?
— Але не тільки її. Він побив і Пітера.
Джейк зліз із гойдалки і пішов похитуючись. Його аж нудило від кружляння. Я на мить втратив нитку розмови. Брат упав, а тоді знову почувся голос матері. О, скільки ж там було злості!
— Я і не чекала, що мені скажуть правду, Натане. Я переконана, що вони вважають це справою виключно родини Клементів. Але вони мали б сказати тобі.
— Тому що я пастор?
— Тому що ти і її пастор. І якщо вона не може ні до кого звернутися, то їй слід поговорити з тобою. Люди довіряють тобі таємниці, Натане, я це знаю. І не лише тому, що ти пастор.
Джейк нарешті підвівся і знову побіг до гойдалки. Я вже хотів його закрутити, але він відмахнувся і почав собі просто гойдатися.
Я почув, як увімкнули воду на кухні і запалили плиту.
— Він же деякий час був у таборі для військовополонених у Північній Кореї. Ти знала про це, Рут? Йому і досі сняться кошмари. Він п’є, бо вважає, що це допоможе їх позбутися, — сказав батько.
— Тобі теж сняться кошмари, але ж ти не п’єш.
— Кожна людина по-своєму безсила супроти шкоди, завданої йому війною.
— Декому ж вдалося легко переступити через жахи війни. Я чула, вони стверджують навіть, що служба в армії — то найкращий період у їхньому житті.
— Тоді вони воювали на іншій війні, ніж я і Тревіс Клемент.
Сидячи на гойдалці, Джейк крикнув:
— Не хочеш погратися в м’яча?
Певна річ, я погодився й побіг у будинок, аби взяти м’яч та наші бейсбольні рукавиці. Батько вийшов з будинку через бокові двері і попрямував до церкви. Я швиденько наблизився до нього і спитав, куди це він зібрався.
— Мені потрібен Гас, — відповів батько.
— Нащо?
Відповідь я вже майже знав. Гас добре знав місцеві пивнички, а батько — ні. Хто ж, як не Гас, був у курсі, де пан Клемент напився.
— Мені потрібна його допомога.
— З тобою можна?
— Ні.
— Будь ласка…
— Кажу ж, ні.
Батько рідко коли говорив так грубо, але з його тону стало зрозуміло, що годі чекати пояснень. Я спинився, і він пішов до церкви сам.
Ми з братом зайшли в будинок, мати порядкувала з вечерею. На другому поверсі Джейк схопив свою рукавицю, яка лежала на підлозі, а я намагався знайти свою в шафі. Він натягнув її собі на носа, ніби вдихаючи аромат старої шкіри, і несподівано сказав:
— Він ніколи не говорить про війну.
Дивина, а я був упевнений, що на гойдалці братові не чутно було розмови батьків. Саме це мене і вражало в Джейкові. Я знайшов свою стару рукавицю першого захисника, одягнув і вдарив кулаком по м’якенькій її частині.
— Можливо, колись і розкаже, — відповів я йому.
— Еге ж, якось, — кивнув Джейк, але не тому, що повірив. Йому іноді просто подобалося погоджуватися зі мною.
Розділ 6
Карл був єдиним сином Акселя та Джулії Брендтів. Аксель Брендт був власником пивоварні в Нью-Бремені, яку збудував його прадід. Це було одне з найперших підприємств з часів заснування містечка. Понад сто років пивна справа процвітала. Було найнято велику кількість робочої сили, що надавало імпульсу економічному життю Нью-Бремена. Власне, пивоварня була візитною карткою міста, а сім’я Брендтів уважалася місцевою знаттю, наближеною до королівського двору, як то раніше бувало в Європі. Звісно, вони жили в заможному кварталі, їхня розкішна садиба, прикрашена білими колонами з величезною білою верандою позаду будинку, зверхньо дивилася на звивисту річку й бідніші квартали.