Звичайна вдячність
- Автор: Крюгер Уильям Кент
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- ISBN: 978-617-7279-40-1
- Переводчик: Оксана Дятел
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Звичайна вдячність». Краткое содержание книги:
Але звичайнісінький хлопчисько у трагічний для його родини час, коли звичний йому світ одномоментно зруйнувався, здавалося б, назавжди, виявив дива розважливості та кмітливості, навчився втрачати і віднаходити, ненавидіти і прощати та пізнав ціну любові.
Карл Брендт та Аріель зустрічалися впродовж майже року. І хоча мати не схвалювала цих стосунків, це було справою її рук. Звідтоді, як ми переїхали до Нью-Бремена, щоліта мати організовувала музичну виставу за участю талановитої молоді містечка. Прем’єра відбувалася на літній сцені Лютеранського парку першої неділі серпня. Збиралася величезна кількість глядачів, переважна більшість яких — мешканці Нью-Бремена. Після останнього концерту ходили чутки, що містяни просто сяють від гордощів. Гордощів не лише за свою талановиту молодь, а за цінності, які в ній виховують. Цінності, що віддано служитимуть громаді та країні. Коли їм обом було по сімнадцять, мати обрала Карла та Аріель на роль головних героїв у мюзиклі «Коханий». Ще до закінчення репетицій постановки парочка була надзвичайно захоплена одне одним. Певний час мати вважала, що ці стосунки — то звичайнісіньке відлуння часу й енергії, витраченої двома підлітками на підготовку вистави. За її підрахунками, вони мали припинитися десь восени. Але не так склалося, як гадалося. Коли до долини річки Міннесота завітало наступне літо, їхні стосунки тільки зміцніли. Це був тривожний сигнал не лише для матері, але й для Джулії Брендт. Вона щоразу при зустрічі з мамою, яка так сподівалася прославити Нью-Йоркську школу письменників, була холодною як лід.
Попри материне несхвалення повноти та інтенсивності цих стосунків, Карл їй подобався. Саме тому він частенько заходив до нас на вечерю. А що насправді її непокоїло, то це той факт, що Брендти так жодного разу і не запросили Аріель до себе. Карл — ввічливий і дотепний, атлетичної статури, один із найкращих гравців у футбол, баскетбол та бейсбол. Він вступив до коледжу Св. Олафа в місті Нортфілд, штат Міннесота, де збирався продовжувати грати у футбол та здобувати професію, а по закінченні навчання — повернутися додому й допомагати батькові вести справи броварні. Щоразу, коли мені на очі потрапляв маєток, що височів на пагорбі серед зелені, майбутнє Карла здавалося мені напрочуд чарівним.
Тієї суботи Карл та Аріель збиралися покататись на човнах. Батькам Карла належав вітрильний човен і моторний баркас на озері Сінґлтон. Сестрі подобалося плавати на човні. Вона казала, що подув вітру над водою, чиста блакитна височінь, білі й сірі чаплі, які прогулювалися на ходулях у тіні очерету, були для неї справжньою насолодою. Проте найбільше вона любила відчуття свободи та незалежності від задушливої буденної мерзенності.
Після вечері Аріель сиділа на сходах веранди, чекаючи на Карла. Я спустився й сів обіч неї. Сестра завжди раділа моєму товариству, і вже принаймні за це я так її любив. Батько ще не повернувся з пошуків Тревіса Клемента. Отак ми й сиділи поруч, і я уважно спостерігав за вулицею Тайлер, намагаючись угледіти нашу машину.
Сестра була одягнена в білі шорти, кофтинку з червоними і білими горизонтальними смужками та полотняні капці. Волосся зав’язала червоною стрічкою.
— Ти маєш чудовий вигляд, — мовив я.
— Дякую, Френкі. Компліментів мені не бракує, — вона злегка штовхнула мене.
— І як-то воно?
— «Воно» — це що?
— Ну, бути закоханим? Це якось солодкаво-сентиментально?
Вона засміялася:
— Спочатку це прекрасно, потом трішки страшно. Потім… — вона підвела голову і кинула погляд на пагорб, де жили багатії, — а потім все складно.
— Він з тобою одружиться?
— Карл? — Аріель захитала головою.
— Мама переживає, що так.
— Вона нічого не знає.
— Вона каже, що переживає, бо любить тебе.
— Мама переживає, бо боїться, що все скінчиться так, як і в неї.
Я не знав, що саме вона хотіла цим сказати. Проте знав точно, що матері не до вподоби було життя дружини пастора. Про це вона красномовно заявляла не раз. Зазвичай це були репліки на кшталт: «Коли виходила за тебе заміж, Натане, я думала, що одружуюсь з адвокатом. Я не підписувалась під усім цим». Часто-густо ці слова злітали з її вуст після невеликої кількості алкоголю. Звісно, дружині пастора не слід було того робити, проте матір це не обходило. Вона полюбляла мартіні й іноді сиділа одна у вітальні, посьорбуючи зі склянки, поки на плиті готувалася вечеря.
— Мати змусила тата їхати шукати пана Клемента, — далі вів я. — Він побив Пітера й пані Клемент.
— Чула.
— Ти знаєш, я немало вже утнув, за що мене можна було б відлупцювати. Проте на мене лише накричали, і я заслужив це. Звісно, я геть не подарунок.