Лікувальні властивості меду і бджолиної отрути

Великий перетворювач природи І. В. Мічурін говорив: «Ми живемо в такий час, коли вище покликання людини полягає в тому, щоб не тільки пояснювати, але й змінювати світ,— зробити його кращим...» [27], «...ми тепер уже можемо втручатися в діяння природи» [28].

Нас цікавило питання: чи не можна примусити бджіл виготовляти різні сорти меду на бажання людини?

Якщо бджоли добувають з рослин отруйний сік і переробляють його в своєму медовому шлуночку без шкоди для себе, то чи не можна примусити їх добувати сік з лікарських медоносних рослин або переробляти на мед штучні лікарські розчини, соки фруктів, овочів тощо.

Досліди ми проводили на кількох сім'ях бджіл на пасіці далекосхідної тайги. В годівниці вуликів наливали штучні солодкі розчини, до складу яких входили різні продукти харчування (молоко, яйця, соки фруктів, овочів і т. д.), а також лікарські речовини (фітин, хлористий кальцій, стрептоцид, вітаміни та ін.). Бджоли чотирьох сімей діставали розчини, в які входили різні медичні фарби: брильянтова зелень, метиленова синька, еозин тощо; бджоли трьох сімей діставали з цукровим розчином ендокринні препарати: тиреоїдин, гепатокрин, оварин та ін.

Штучні розчини готувалися в емальованому посуді. В годівниці піддослідних бджіл штучний нектар розливали з емальованого чайника, акуратно і швидко, щоб не привабити бджіл сусідніх вуликів, які збирали нектар з квітучих медоносних рослин. Слід відзначити, що дерев'яна годівниця щодня наповнювалась такою кількістю штучного нектару, для збирання якого в звичайних умовах бджоли повинні були відвідати, наприклад, 15 000 000 квітів червоної конюшини. Бджоли згущали розчини, видаляючи з них баласт — воду, збагачуючи їх органічними кислотами, ферментами, антибіотичними речовинами і т. д. Досліди проводилися протягом кількох місяців. Уже через кілька днів ми почали помічати, що кожного разу, коли ми відкривали кришку вулика, бджолі швидко знімалися з міжрамкових просторів (вуличок) до годівниці. В перший же час, коли наливали в годівницю розчин, була своєрідна розвідка, тобто бджоли-розвідниці пробували його, а потім, сповістивши інших бджіл про знахідку багатого взятку, вели їх за собою.

Поступово бджоли звикли до нових умов: вони не повинні вилітати з вулика на розшуки нектару, де їх вичікують пернаті вороги і де вони повинні бути на сторожі.

Відкриваючи кришку вулика, ми щоразу наповнювали годівницю сиропом — штучним нектаром, тобто цей процес був зв'язаний з годуванням. Годівниця з штучним розчином для бджіл являла собою, за термінологією І. П. Павлова, безумовний подразник, а стук при відкриванні кришки вулика, світло, що проникає у вулик, запах розчину — умовні подразники, сигнали. З дослідів акад. І. П. Павлова відомо, що коли під час. кожного годування собаки засвічується синя лампочка, то через певний час саме тільки засвічування цієї лампочки викликає в тварини слинотечу. І. П. Павлов зазначав: «Отже, перша і основна умова для утворення даного рефлексу — це збіг у часі діяння раніше Індиферентного агента з діянням безумовного агента, який викликає певний безумовний рефлекс» (курсив І. П. Павлова)[29]. Аналізуючи свої досліди, ми прийшли до переконання, що вчення І. П. Павлова про умовні рефлекси може бути застосоване і до бджіл. Справді, звичайне нормальне життя бджолиної сім'ї було порушене вже тим, що замість природного нектару бджолам піднесли широку стельову годівницю з штучним нектаром. Спочатку біля годівниці, як зазначалося, з'явилися тільки розвідниці, а слідом за ними — десятки, а потім сотні і тисячі бджіл. Таким чином, повторні відкривання вулика і наповнення годівниці розчином — нектаром привели до створення у бджіл певного умовного рефлексу.

Інший дослід полягав у такому. Ми відкривали вулик, бджоли при цьому направлялися до годівниці, чекаючи нектару. Ось уже зібралося багато бджіл. Вони здавлюють одна одну, щоб зручніше стати на човниках[30]. Але на цей раз ми навмисне не наливали в годівницю штучного нектару. Бджоли кружляли, гуділи, а деякі найбільш нетерплячі лишали годівницю і спускалися в міжрамкові простори до стільників, щоб іще раз переробити недозрілий мед. Минали хвилини, і кількість бджіл у годівниці зменшувалась: вони відлітали, оглядаючись, чи не з'явиться довгожданий штучний нектар. Нарешті, в годівниці не лишалося жодної бджоли. Після цього ми закривали вулик; через кілька годин ми повторювали дослід і знову спостерігали ту саму картину. Таким чином, і цей дослід є підтвердженням того, що у бджіл легко можна виробити умовний рефлекс. Виходячи з цього, ми запропонували описуваний нижче експресний метод добування різних сортів меду.