![Дрозофіла над томом Канта [Роман] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/2/8/9/7/4/drozofila-nad-tomom-kanta-roman-download.jpg)
Дрозофіла над томом Канта [Роман]
- Автор: Днистровый Анатолий
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Піраміда
- ISBN: 978-966-441-180-3
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Дрозофіла над томом Канта [Роман]». Краткое содержание книги:
Інша дотепна історія стосувалося Сергія Кримського та його приятеля Ігоря Бичка, спортивної підтягнутої статури молодого чоловіка. В розпал брежнєвських репресій проти інтеліґенції біблійний єврей Кримський каже українцеві Бичку: «Давай я буду українським буржуазним націоналістом». Бичко розсміявся і відповів: «Давай, а я затятим сіоністом!» Оскільки чутки поповзли одразу й потрапили у вуха сексотів, покарання молодих науковців не забарилося: Кримського звинуватили в українському націоналізмі, а Бичка — в сіоністському ухилі. Не одне десятиліття й не на одній пиятиці старі приятелі з реготом згадували цей цирк, який вони влаштували тоталітарній системі. Інколи мені здається, що такі дурощі насправді й були їхньою скромною перемогою над тодішнім режимом.
— Ви починаєте мене лякати! З’являєтеся як ангел смерті! — відповідаю на телефонний дзвінок Аніти.
— Не перебільшуйте, — каже вона.
— Ну, ким тепер Ви мене засмутите?
— Охрімчук. З Інституту філософії.
Пауза.
— Я знав його, — кажу я мимоволі, кажу, навіть не знаючи для чого.
— Я чекаю Ваш матеріал на середу, — перебиває мене Аніта.
Телефоную до знайомого і він каже, що це трапилося ще дев’ять днів тому, приходь, ми якраз сьогодні пом’янемо старенького. Під обід я під’їхав на Трьохсвятительську, де знаходиться інститут. Зі слів колег — Охрімчук цілу ніч бухав у своїй квартирі із невідомими міліціонерами, а на ранок його знайшли мертвим на підлозі серед недопалків, порожніх пляшок, консервних банок та іншого розгардіяшу. Один із почервонілих від спиртного присутніх, тримаючи пластиковий стаканчик із горілкою в руці, тремтливими губами, запинаючись, сказав, що це була така мила та тиха душа, яка ніколи й мухи не образила, нам не вистачатиме його домашніх наливок, які Охрімчук робив і приносив на роботу. Інший після важкої мовчанки з хрипотою в голосі додав, що його вбили — і це очевидно, але його вдруге вбили — власні дружина й донька, які відмовилися від розслідування і чим швидше організували похорон.
Можливо, було б краще написати гарну безмежну книгу, в якій твій образ мінився б на кожній сторінці, підкреслюючи твою неповторність і цінність, але я не маю необхідних навиків і хисту, а ще впертого фанатичного бажання, з яким сідають за таку працю. Можливо, ти стала б моєю Лаурою чи Беатріче, і я б розродився не менш безсмертними творами, як Петрарка чи Данте. Можливо, моя любов до тебе від цього стала б ще сильнішою, адже була закарбованою у буквах і рядках книги. Можливо. Але книжки більше не мають значення, бо є лише скупими фраґментами великих і непізнаних переживань, до яких людина може тільки торкнутися в нетривкі періоди свого внутрішнього прозріння.
Чому я не можу писати про тебе? Не знаю, як відповісти. Думати про тебе — це щомиті залишатися з тобою, навіть годі, коли обставини змушують зосереджуватися на іншому, приміром, на розмові з приятелем чи колегою по роботі. У такій ситуацію, підсвідомо забуваючи про тебе, відбувається непомітна зрада моєю пам’яттю твого прекрасного образу. Значить — це слабкість, що деколи підкорює мене.
Дратуюся через дрібнички — і забуваю про тебе, думаю про купівлю продуктів — і забуваю, переживаю прекрасний фільм — і забуваю… я невпинно втрачаю, тебе втрачаю.
Згадався Іоан Златоуст: «Варто, щоб у нас зникнула необхідність у писанні, щоб наше життя стало настільки чистим, що благодать духу замінила б у нашій душі книги і закарбувалась би в наших серцях».