Відлуння золотого віку. Антологія пізньої латинської поезії в перекладах Андрія Содомори
- Автор: Солон, Марциал Марк Валерий
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Піраміда
- ISBN: 978-966-441-261-9
- Переводчик: Андрій Содомора
- Жанр: Античная литература
Электронная книга - «Відлуння золотого віку. Антологія пізньої латинської поезії в перекладах Андрія Содомори». Краткое содержание книги:
5. Уліссові
7. Антілохові
8. Несторові
11. Гунеєві
12. Протесілаєві
14. Гекторові
17. Настові й Амфімаху
20. Евфемові
26. Поліксені
[Епітафії інших героїв]
27. Ніобі, похованій на горі Сипіл, при джерелі
Клавдіан[186]
Закоханий бідняк
[15 (89)]
169
Еакіди — нащадки Еака, насамперед його внуки — Ахілл і Еант Теламонід.
170
Антілох — син Нестора, що загинув, рятуючи свого батька.
171
Нестор — Цар Пілосу, в «Іліаді» зображений мудрим старцем. Після війни щасливо повернувся додому.
172
Гуней — грецький правитель, що згадується один раз в «Іліаді» (II, 748) як учасник троянської війни. З інших джерел відомо, що Гуней був серед греків, які, повертаючись після війни, зазнали кораблетрощі біля Евбейського мису Кафарей. З тих же джерел знаємо, що згодом Гуней щасливо дістався берегів Лівії. В Авсонія ж (як і в його грецького попередника) бачимо не таку щасливу для Гунея версію: тут — очевидно, після тої ж таки кафарейської бурі — він не вижив.
173
«Ім'я на могилі без тіла» — це епітафія для так званого кенотафу — символічної (досл. «порожньої») могили, яку споруджували тим, чиїх тіл не було знайдено.
174
«Всі стихії» — традиційно в античності виділяли чотири стихії (першооснови світу): земля, вода, повітря і вогонь; тут замість вогню — слава: «слово в мужів на устах». «Розчленовуючи» тіло, ім’я і славу померлого, Авсоній використовує традиційний епітафійний мотив (пор. епітафію на «реальній» могилі: Епіграфічна поезія, 20).
175
Грецькі вожді знали віщування про те, що перший, хто ступить на троянську землю, загине. Одіссей (Лаертід) вдав, що сходить на берег першим, але ступив не на землю, а на свого щита. Не зауваживши Одіссеєвої хитрості, сміливо почали сходити й інші герої. Першим серед них був Протесілай, тому саме він і загинув першим. Його ім’я з грецької традиційно тлумачиться як «перший з люду».
176
«Фрігійська війна» — Троянська: Троя знаходилась у Фрігії.
177
Сігейський — троянський: Сігей — мис у Троаді, недалеко від Трої.
178
Головний троянський герой; загинув у двобої з Ахіллом. Схожий мотив — в анонімній епіграмі «Палатинської антології» (VII, 139).
179
Наст і Амфімах — союзники троянців, відомі лише з однієї згадки в «Іліаді» (II, 867—875).
180
«Нині — лиш порох і тінь» — Цитата з Горація (Оди, IV, 7, 16).
181
Кікони — фракійське плем'я.
182
Евфем — також союзник троянців, про якого знаємо лише з однієї згадки в «Іліаді» (II, 846).
183
Син Ахілла Неоптолем, виконуючи волю батька, що тінню з’явився над своєю могилою, приніс у жертву на тій же могилі Пріамову доньку Поліксену (в «Іліаді» вона не згадується; відома з пізніших джерел).
184
В основі епітафії — класичний етіологічний сюжет з поясненням походження географічного об’єкта. Теби (інакше: Фіви) — головне місто Беотії (в середній Греції). Ніоба була дружиною тебанського царя Амфіона і донькою царя Тантала, що правив в області гори Сипіл (в Малій Азії). Маючи чотирнадцятеро дітей, Ніоба загордилась перед богинею Латоною, у якої було лише двоє дітей — Аполлон і Діана (Артеміда). За це зазнала жорстокого покарання: Аполлон і Діана розстріляли з лука Ніобиних дітей, після чого згорьована Ніоба скам’яніла (чи то з горя, чи то волею богів, які в такий спосіб змилосердилися над невтішною матір’ю) і стала однією зі скель у себе на батьківщині — на горі Сипіл.
185
«Чи боги аж такого сповнені гніву?» — цитата з Верґілієвої «Енеїди» (І, 11; про жорстокість Юнони до Енея), в перекладі М. Білика: «чи такі вже боги невблаганні?».
186
Клавдій Клавдіан (творив у 395—404 pp.) — «останній з великих латинських поетів», грек з Александрії, перші твори писав грецькою (окремі фраґменти дійшли до наших днів). Згодом мешкав в Італії і писав латинською мовою поезію, в якій прославляв велич давнього Риму і своїх покровителів. Окрім панегіристичних поем, написав цікаву міфологічну поему «Викрадення Просерпіни» (збереглась неповністю), фраґмент з якої вміщено в нашій антології, а також ряд дрібніших творів, серед яких і такі маленькі шедеври, як «Веронський дід». З пізніх поетів Клавдіан, мабуть, тішився найбільшою славою і визнанням в нові часи.
Нумерація творів і переклад — за виданням: Claudian / With an Engl. translation by M. Platnauer. L. —N.Y., 1922 (Loeb Classical Library). Про подвійну нумерацію — див. ibidem, vol. I, p. xvv.