Відлуння золотого віку. Антологія пізньої латинської поезії в перекладах Андрія Содомори

Автор: Солон, Марциал Марк Валерий
Год: 2011
Язык: украинский
Год: Піраміда
ISBN: 978-966-441-261-9
Переводчик: Андрій Содомора
Жанр: Античная литература

Электронная книга - «Відлуння золотого віку. Антологія пізньої латинської поезії в перекладах Андрія Содомори». Краткое содержание книги:

«Відлуння золотого віку» — перша в українській перекладній літературі антологія пізньої латинської поезії. Духовний простір збірки охоплює майже тисячоліття: від «срібного віку» (Сенека, Петроній, Марціал) і пізньолатинської доби (Авсоній, Клавдіан, Рутілій Намаціан та ін.) аж до початків середньовіччя (Максиміан, Боецій, Алкуїн).

Перейти на страницу:

До жони

[XIX, 40]

Жиймо, жоно, як жили, і ймена, що їх на подружнім Ложі ми вперше взяли, муж і жона, — бережім. Жоден із наших днів хай нас із тобою не змінить: Я тобі — юним, а ти — юною будь мені вік. Хоч би, як Нестор, я жив, а хоч іще далі сягнув би, Й ти хоч би довше, аніж Кумська Сивілла[157], жила, — Хай і тоді нас, жоно, не діймає старість понура. Красен заслугами вік, а не лиш кількістю літ.

Про кохану дівчину

[XIX, 56]

Хочу тієї — не хоче мене; хоче ця — я не хочу: Не вдовольняти — долать любо Венері серця. Де можу брать — не беру, де не можна — брав би охоче. Серцю ж ні ситості я не побажав би, ні мук. Ні підперезана двічі Діана, ні гола Венера[158] — Не на мій смак: в цій — жаги, холоду надмір — у тій. Хай серединну любов продає[159] мені краля-крутійка: Хай замість «так», замість «ні» — й «так» мені каже, і «ні».

До Аполлона — про Дафну, що тікає

[XIX. 104]

Лук свій, Пеане, відкинь і стріли ховай: не від тебе Діва тікає: не ти — зброя несхибна страшить[160].

Про багача і бідняка

[XXIII. 14]

Щастя нема в багача; в убогого, рівно ж, — нещастя: Й тому, і тому всяк час рівно бракує чогось. Перлів — багатію, а бідному — хліба бракує, Та, хоч бракує обом, бідному — менше таки.

На граматика

[XXIII. 15]

Звіку не був та й нині не є граматик[161] щасливим, Раз він граматик, то знай: щастя й не пахне йому. Всупереч долі, може, десь є щасливий граматик, — Що ж, із граматики він — виняток[162], не сумнівайсь.

До Ґалли

[XXIII, 33]

Йду вже. Без себе, однак, бо без тебе. Цілим я буду, Ґалло, лише при тобі: я ж — половина тебе. Йду половинний, проте, ба, й менший, ніж половина, — В двох місцях водночас суджено бути мені. Цілий — я при тобі, без тебе ж, куди б не подався, — Йде лишень частка моя, скільки там є вже мене. Сам же себе я ділю, сам себе — чомусь обділяю: Менше себе — собі, більше — тобі віддаю. Лиш повернувшись, цілість верну собі: до окрушинки Все, що мого в мені, — йде в твої руки. Бувай![163]

Епітафії героїв троянської війни[164]

1. Агамемнонові[165]

[IV]

Владар верховний Атрід, помстивши брата дружину, Сам — од своєї ж я впав, підступом вбитий, жони. Що ж та війна, що — помста моя за втікачку Єлену, Раз Клітемнестра й мене, мстивця, зі світу звела?

2. Менелаєві

Ти, Менелаю, щасливий таки: богів провидіння На Єлисейських полях[166] місця вділило тобі. Зятю Тіндара і Батька богів[167], однако їм любий, Стороже шлюбу зіркий, меснику строгий за блуд, — Вічно тобі вікувать і вічно юним там бути: Де для блаженних мужів — старості, смерті нема.

3. Еантові

Тут, де Еант[168] лежить, — і я схоронена, Мужність, Що похоронні лила сльози сама ж по собі. Рвала волосся в журбі через те, що підлі Атріди Не вшанували мене — гору лукавство взяло. Квіт пурпурово-червоний, однак, постане із крові: Вказувать буде усім, що таке кривдника суд.

вернуться

157

Кумська Сивілла — одна з головних сивілл (пророчиць) давнього Риму. Випросила в Аполлона довге життя, забувши попросити разом тим вічну молодість; тому була символом жіночого довголіття і старості, як Нестор (див. ком. до Марціала, V, 58) — чоловічого.

вернуться

158

5. «Ні підперезана двічі Діана, ні гола Венера…» — Діана була богинею-дівою, що, серед іншого, опікувалась дівочою цнотою; відповідно, зображалась тільки одягненою — на відміну від богині любові Венери, яку митці найчастіше зображали оголеною.

вернуться

159

7. В ориґіналі дослівно: «хай продає мистецтво серединної Венери» — натяк на витончене, грайливе мистецтво кохання, що стало темою знаменитого твору Овідія.

вернуться

160

Закоханий у німфу Дафну Аполлон (Пеан — одне з його імен) переслідує свою обраницю, яка тікає від нього, бо дала обітницю незайманості; в епіграмі страх втратити незайманість зображено алегорично, з відтінком гумору як страх перед Аполлоновими стрілами.

вернуться

161

Граматик — див. ком. до епіграми XIX, 7 (у електорнній версії — прим. 149).

вернуться

162

4. «Із граматики він — виняток…» — наче підтвердження афоризму: Nulla reguła sine exceptione («Жодного правила — без винятку»).

вернуться

163

Поет із тонким гумором і дотепом (блискуча риторична вправа!) інтерпретує ще Арістотелеві належну думку про єдину душу, яка може перебувати у двох тілах (так. Верґілій для Горація — «половина його душі»).

вернуться

164

Епітафії є латинською переробкою грецьких текстів, приписуваних Арістотелю. До власне «троянських» епітафій в рукописах безпосередньо, зі збереженням суцільної нумерації, додаються також епітафії інших міфічних чи історичних осіб (№№ 27—35).

вернуться

165

Агамемнон — мікенський цар, що очолив похід греків на Трою після того, як троянський царевич Паріс викрав Єлену — дружину Агамемнового брата Менелая. Коли Агамемнон повернувся після війни до Мікен, його вбила дружина Клітемнестра.

вернуться

166

Єлисейські поля — місце у підземному царстві, куди по смерті переносились праведники, серед яких був і Менелай.

вернуться

167

«Зятю Тіндара і Батька богів» — Цар Спарти Тіндар був земним батьком Менелаєвої дружини Єлени, котра насправді народилася від Зевса.

вернуться

168

Еант Теламонід наклав на себе руки після того, як, охоплений безумством, зганьбив себе тим, що, прагнучи помститися ахейським вождям (за їх несправедливе рішення передати обладунок покійного Ахілла не йому, а хитромудрому Одіссеєві), напав не на самих вождів, а на стадо худоби. Агамемнон (Атрід) не дозволив належно поховати його тіло. З крові Еанта виріс гіацинт, на пелюстках якого можна розгледіти перші літери імені Еанта (Аякса): А і І. Зразком для цієї епітафії послужив вірш грецького поета III ст. до н. е. Асклепіада Самоського («Палатинська антологія», VII, 145); два останні рядки Авсоній додав від себе.

Перейти на страницу:

Сюжет

Атмосфера

Главный герой

Общее впечатление

Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)

Не работает?