Відлуння золотого віку. Антологія пізньої латинської поезії в перекладах Андрія Содомори
- Автор: Солон, Марциал Марк Валерий
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Піраміда
- ISBN: 978-966-441-261-9
- Переводчик: Андрій Содомора
- Жанр: Античная литература
Электронная книга - «Відлуння золотого віку. Антологія пізньої латинської поезії в перекладах Андрія Содомори». Краткое содержание книги:
5. Запрошення на обід
6. Розпорядження кухарю
7. [До слуги-скорописця]
8. [Сни]
132
5. «П’ятьох я кликав…» — тісне коло друзів за столом (на цьому не раз наголошував Горацій) — це приємна бесіда; більше — гамір, як про це польське прислів’я: «Сім бесіда, дев’ять — біда» («Siem biesiada, dziewięć zwada»); про це ж — грецьке прислів’я, відповідно до якого, учасників застілля мало бути не менше, ніж число Харит, і не більше, ніж число Муз, — тобто від трьох до дев’яти.
133
У творах римських авторів, передусім доби Імперії, знаходимо чимало «кулінарних» пасажів; тут — помітні перегуки з раннім твором Верґілія «Сніданок» (Moretum). Зберігся лише початок твору.
134
Пайпер переніс цей твір до циклу «Перебіг дня», хоч рукописна традиція зберегла його окремо. Тут зображено роботу раба-стенографіста. Як відомо, латинську систему стенографії розробив секретар Ціцерона у І ст. до н. е. Нею користувались і в часи Авсонія, і навіть в середньовіччі. Віршовий розмір, чотиристопний ямб, надає творові потрібної тут жвавості, бадьорості, ділового ритму. Атор ділиться з читачем своїм подивом: вухо слуги-скорописця ловить, а рука переносить на папір ще й неозвучені слова — перехоплює думку. Мотив письма, що випереджує думку, бачимо ще в Марціала (XIV, 208).
135
30. «…тут і наука промовчить…» — Авсоній мимоволі засвідчує свою вченість — шанований античними прискіпливий, науковий, погляд на «природу речей»; тут їхній природний хід (ordo rerum) наче порушений дивовижним хистом скорописця; поет розрізняє розвинутий вправністю природний хист (munus) свого прислужника і Божий дар (donum).
136
36. «…що хочу — щоб і ти хотів…» — ремінісценція або й свідоме звернення до відомого вислову Саллюстія: «Idem velle atque idem nolle, ea demum firma amicitia est» («Цього хотіти й цього ж не хотіти — ось чим є, врешті, справжня дружба»).
137
Початок втрачено: перші три рядки є перекладом умовної реконструкції, яку запропонував Г. Г. Евелін-Вайт (Ausonius / with transl. by H. G. Evelyn-White, in two volumes. — L. — N.Y., 1919—1921 (Loeb Classical Library). — Vol. I., p. 26).
138
2. Евр — південно-східний вітер; тут еври — вітри загалом.
139
Ще філософи-стоїки мали звичай, перед тим, як іти на нічний спочинок, озирнути прожитий день, що є наче моделлю життя. 1—3. Виразні ремінісценції з Лукрецієвої поеми «Про природу речей», де автор не раз вдається до поетичного опису хмар, що набувають під подувами вітру найдивовижніших форм. Пор. також Петронія «Про сни» (с. 63).
140
11. Трагічні злуки — тобто такі, що їх описано в трагедіях, пов’язані з інцестом (як в Едипа і т. п.).
141
18. «між аланами… мене тягнуть, бранця» — тут, як і в попередньому рядку, автор бачить себе учасником тріумфальної процесії, але цього разу не серед переможців, а серед бранців тріумфатора (алани — один із «варварських» народів, з якими воювали римляни).
142
20. Тірійський — фінікійський (Tip — місто в Фінікії); використання пурпуру як барвника вважали фінікійським винаходом.
143
22—24. «Віщий співець» — Верґілій (пор. «Енеїда», VI, 282—284 і 893—896; про брами — пор. також у Гомера: «Одіссея», XIX, 562 — 567).