Їсти. Потреба, бажання, одержимість
- Автор: Росси Паоло
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7192-92-2
- Переводчик: Любовь Котляр
- Жанр: Культурология
Электронная книга - «Їсти. Потреба, бажання, одержимість». Краткое содержание книги:
Якщо ви не чули досі про смак №5 — «умамі», то це не означає, що ви його ще не пізнали. Те, що ми з вами називаємо смаком, є формою чуттів, яка управляється окремою системою чуттів і яка лежить в основі смакових відчуттів, як-от: солодке, солоне, кисле та гірке (та інших, у яких немає назв). Але, як стверджує автор книжки, існує ще ціла низка відчуттів, притаманних ротові та носові, які не можна віднести ні до смаків, ані до запахів. Чи є правдою те, що колись їжа була «натуральною», що те, чим харчувалися наші діди та прадіди, було «справжнім» і «смачнішим»? Автор шукає і знаходить відповіді на безліч питань і розвінчує небезпечні міфи масової культури, адже він десятиліттями досліджував історію ідей та культур, тож його надзвичайно цікаві й неординарні міркування на (для когось) буденну тему споживання їжі — голод та ожиріння, піст і святість, їжа як манія, глобалізація й апокаліпсис, «натуральна» та «ненатуральна» їжа, анорексія, фобії, мода — дадуть змогу подивитися на історію цивілізації під іншим кутом, стануть одкровенням і справжнім відкриттям для великого кола читачів.
ISBN 978-617-7192-92-2 (Видавництво Анетти Антоненко)
ISBN 978-966-521-713-8 (Ніка-Центр)
© 2011 by Società editrice il Mulino, Bologna
© Переклад. Любов Котляр, 2018
© «Видавництво Анетти Антоненко», 2018
© «Ніка-Центр», 2018
Виходить за рамки будь-якої уяви і справа японця Іссея Саґави, студента паризької Сорбонни, який у 1981 році запросив до себе на гостину свою юну однокурсницю з Голландії. Дома він її вбив, а потім приготував і з’їв окремі частини її тіла. Решту тіла склав у дві валізи й викинув у одному з паризьких парків. Поліції вдалося встановити, кому саме належали валізи, а згодом знайти частини тіла жертви у його холодильнику. В 1984 році Іссея Саґаву перевезли до психіатричної лікарні в Японії, а в 1986-му — неймовірно, але факт! — випустили на волю. Він дав низку інтерв’ю пресі, а його злочин описав відомий японський письменник Дзюро Кара у своїй книзі «Обожнювання»[93]. Та книжка виграла одну з найпрестижніших літературних премій в Японії, загалом було продано близько мільйона її примірників. Паризький щомісячний журнал «Photo», який надрукував страшні світлини тіла жертви, «переслідували за законом і змусили відкликати з продажу, та було вже запізно: на той час продали вже 160 тисяч примірників»[94].
Щодо випадків канібалізму в Радянському Союзі та в Росії існує чималий перелік публікацій, у центрі яких перебуває постать Андрія Чикатіла (1936–1994), який перші вбивства скоїв у 1978 році і лише в 1992-му був притягнутий до суду і звинувачений у 52 вбивствах, а в 1994-му засуджений до страти. Цій справі був присвячений цикл передач каналу RaiTv під назвою «Лінія тіні» (Linea d’ombra), автора та відучого Массімо Пікоцці.
XI. Вампіри
У книжці Паоло Ломбарді «Відьми, привиди та перевертні» розповідається про те, як у XVI столітті французькими лісами бігали дивні створіння: наполовину чоловіки, наполовину вовки. Вони вбивали, а часто-густо ще й з’їдали своїх жертв. Якщо вдавалося вхопити одного з них, їх відразу ж притягували до суду і зазвичай страчували. Один із них зізнався судді, що йому кортіло спробувати сирого людського м’яса. Такі приклади, стверджує Ломбарді, дають нам змогу заглянути до іншого світу, в якому визнається ймовірність того, що межу, яка відділяє людей від тварин, можна стерти, в якому «душі мертвих бродять серед живих, різні види істот змішуються між собою, перетворюючись одна на одну, а питання форми настільки несуттєве, що чіткі розмежування об’єктів майже не існують»[95]. Були й такі, хто стверджував, що ті чудовиська — наполовину люди, наполовину звірі — народжувалися в результаті актів содомії або у випадках протиприродних статевих стосунків людей із тваринами. На початку XVII століття серед освічених європейців уже ніхто не вірив у лікантропію. Як виникають і закріплюються у громадській думці певні ідеї та вірування? Наприклад, вірити у можливість існування відьом і чаклунства означало визнавати деякі або всі з таких тверджень: деякі особи можуть літати вночі, мати статеві стосунки з дияволом, перетворюватися на тварин (найчастіше на котів або вовків), викликати хвороби, негоду, епідемії. Віра в чаклунство притаманна не лише примітивним і напівдиким спільнотам; у нього вірили такі історичні діячі, як Яків I Англійський або відомий юрист і політолог-теоретик Жан Боден. Чимало представників світу відьом і перевертнів «дожили» й до наших днів. Так, заява сорокарічного програміста зі Сан-Дієго, який у Каліфорнії в 2001 році оголосив про те, що він уже впритул наблизився до втілення у реальність своєї мрії перетворитися на тигра, майже ні в кого не викликала особливого переполоху. Незважаючи на те що той бідолаха витратив сто тисяч доларів, загострив собі всі зуби, наніс на все тіло тату у вигляді чорно-жовтих смуг, зробив імплантацію довгої штучної шерсті під носом. Насправді ж у цій невмирущій вірі у перевертнів і відьом криється дещо дуже бентежне та небезпечне.
93
Napoli, Pironti, 1985.
94
Див. G. Martinotti, La Francia rimanda a casa il giapponese cannibale, в «la Repubblica», 22 травня 1984.
95
P. Lombardi, Streghe, spettri e lupi mannari. L’«arte maledetta» in Europa tra Cinquecento e Seicento, Torino, Utet Libreria, 2008, p. 128.