Їсти. Потреба, бажання, одержимість

«Інкорпорація насправді має потрійне значення: отримувати задоволення від потрапляння якогось об’єкта у власне тіло, зруйнування цього об’єкта, присвоєння собі якостей такого об’єкта шляхом утримання його у собі»[77].

Не знаю, читав Італо Кальвіно цю працю чи якісь інші. На одній із прес-конференцій у Нью-Йорку він розповів журналістам, що працював над книжкою, в якій мав намір довести, що сучасна людина практично втратила навички користування притаманними їй п’ятьма органами чуттєвого сприйняття. А ще мені пригадується його оповідання «Смак знання», написане у 1982 році, яке згодом, у 1986 році, увійшло до збірки «Під ягуаровим сонцем», де він пише таке:

«У тіні солом’яного навісу ресторану, розташованого на березі річки, де на мене чекала Олівія, наші зуби почали рухатися в одному ритмі, ми невідривно слідкували одне за одним, обмінюючись напруженими поглядами, як ті дві змії. Змії, однакові у гарячковому бажанні проковтнути одна одну, що водночас усвідомлювали жагу іншої проковтнути її, щоб потім перетравлювати та безперервно споживати у процесі споживання та травлення універсального канібалізму, який несе в собі частку всіх любовних стосунків і змітає межі між тілами і sopa de frijoles, huachinango a la veracruzana та enchilade[78]»[79].

Існує велика кількість книжок, присвячених канібалізмові. Певна добірка таких книжок, написаних у 20-х роках минулого століття, що викликали чималу — нерідко пристрасну — полеміку, коли у моді була «відмова визнання існування», заслуговують окремого детального розгляду. На тлі цих подій, як то сталося в Італії з футуризмом, позитивізмом, ерудицією, реалістичним мистецтвом, історичним методом, буржуазним менталітетом, демократією, у них убачали абсолютне зло, яке слід знищити. Найвідоміша з цих праць — «Антропофагічний маніфест» (1928) — належить бразильському поетові та полемістові Освальдові де Андраде. В ній він пропонує канібалізм як можливий вихід для Бразилії у пошуках власної національної ідентичності, тобто супротиві політичному та культурному засиллю європейців. У цьому творі автор веде мову про Карибську революцію, ще масштабнішу за Французьку. Він стверджує, що європейці, які висадилися на берегах Бразилії, «були не хрестоносцями, а втікачами з того суспільства, яке ми зараз їмо»[80]. Європейську цивілізацію, стверджували бразильські модерністи, слід не відкидати, а вбирати, перетравлювати і переробляти. Канібалізм є вираженням такого твердження: «європейця слід проковтнути». Скандал і провокація стають найкращим засобом для поширення нових ідей. Наприкінці того маніфесту Андраде, який було опубліковано у першому номері (травень 1928 року) «Revista de Antropofagia» («Журнал Антропофагії»), проставлено таку дату: «Рік 374-й від проковтування єпископа Сардіньї ». Цього єпископа дійсно з’їли у 1554 році.