Їсти. Потреба, бажання, одержимість

Радикально іншими були твердження, що містились у знаменитій сторінці «Проб» (1580) Мішеля Монтеня, де йдеться про бразильські племена: щоб судити про неєвропейські народи, неможливо та неправильно користуватися лише європейськими та християнськими точками зору. Людство виражається у нескінченному розмаїтті форм, і «кожен називає варварством те, що не належить до його власних звичаїв». Парадоксальний захист канібалізму, що міститься у «Пробах», народився саме на цьому ґрунті. Стикнувшись зі страшними тортурами, яких завдають португальці аборигенам, Монтень уважає, що

«більше варварства у тому, щоб їсти живу людину, ніж у тому, щоб їсти мертву, у тому, щоб мучити за допомогою тортур та страждань іще живе, чутливе тіло, поступово засмажувати його, давати на роздертя собакам і свиням (як нам довелося недавно не лише читати, а й бачити, не між давніми ворогами, а між сусідами та співвітчизниками, а що найгірше — з виправ­данням релігійної милості), ніж підсмажити її і з’їсти після її смерті»[74].

У своїй праці Монтень згадує слова Гонзало з п’єси Шекспіра «Буря», де ім’я потворного дикуна — раба Калібана — є майже анаграмою слова «канібал». На жорстоких сторінках «Скромної пропозиції» (1729) ірландця Джонатана Свіфта, де описується життя дітей бідняків, знову порушується тема споживання людського м’яса. Найогидніше, що може спасти на думку — саме це хоче донести Свіфт до своїх читачів, — не є огиднішим від тієї ситуації, в якій — за загальної байдужості — натовп бідних жінок просить милостиню «у супроводі трьох, а то й чотирьох чи шести дітей, одягнених у лахміття»[75].

Примітивне плем’я, в якому всім заправляє всемогутній ватажок-батько, наділений необмеженими правами над усіма жінками роду, перебуває у центрі великого історичного оповідання Зиґмунда Фройда, в якому йдеться про народження цивілізації та релігії, зі збірки «Тотем і табу. Психологія первіснообщинної культури та релігії» (1912–1913). Сини змовляються між собою і виступають проти батька, який забороняв їм вступати в статеві стосунки з жінками племені, вбивають його, розтинають на шматки і з’їдають. Канібалізм бере витоки від самих джерел цивілізації, тому що совість і глибоке відчуття провини перетворюють мертвого батька на тотем або духа — покровителя роду, а також ним пояснюється табу інцесту, тобто відмови від інтимних стосунків із жінками роду та встановлення екзогамії, яка зобов’язує брати дружину з іншого роду. Фройд не лише створив новий образ дитини, не лише підтвердив той факт, що в кожному дорослому присутні дитячі риси. Він також відкрито висунув гіпотезу, згідно з якою в дитині найбільше виявляються примітивні інстинкти та характеристики, притаманні найдавнішим формам цивілізації. Дитя проходить увесь той шлях, який пройшли з плином еволюції його пращури; у певний період воно пхає до рота все, що його цікавить. Тобто у процесі психічного розвитку індивіду­ума існує певна оральна або канібалістична фаза. Під час роботи над «Вступом до психоаналізу» (1915–1917) Фройд опирається на поняття, пов’язані з неоламаркізмом і спадковістю Геккеля: як розвиток власного «я», так і розвиток лібідо «головно пов’язані зі спадковістю, прискореними повтореннями всього того довгого шляху розвитку, який пройшло людство від найдавніших часів»[76]. В «Енциклопедії психоаналізу» Ж. Лапланша та Ж.-Б. Понталіса є розділ «Інкорпорація», в якому сказано: