Їсти. Потреба, бажання, одержимість
- Автор: Росси Паоло
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7192-92-2
- Переводчик: Любовь Котляр
- Жанр: Культурология
Электронная книга - «Їсти. Потреба, бажання, одержимість». Краткое содержание книги:
Якщо ви не чули досі про смак №5 — «умамі», то це не означає, що ви його ще не пізнали. Те, що ми з вами називаємо смаком, є формою чуттів, яка управляється окремою системою чуттів і яка лежить в основі смакових відчуттів, як-от: солодке, солоне, кисле та гірке (та інших, у яких немає назв). Але, як стверджує автор книжки, існує ще ціла низка відчуттів, притаманних ротові та носові, які не можна віднести ні до смаків, ані до запахів. Чи є правдою те, що колись їжа була «натуральною», що те, чим харчувалися наші діди та прадіди, було «справжнім» і «смачнішим»? Автор шукає і знаходить відповіді на безліч питань і розвінчує небезпечні міфи масової культури, адже він десятиліттями досліджував історію ідей та культур, тож його надзвичайно цікаві й неординарні міркування на (для когось) буденну тему споживання їжі — голод та ожиріння, піст і святість, їжа як манія, глобалізація й апокаліпсис, «натуральна» та «ненатуральна» їжа, анорексія, фобії, мода — дадуть змогу подивитися на історію цивілізації під іншим кутом, стануть одкровенням і справжнім відкриттям для великого кола читачів.
ISBN 978-617-7192-92-2 (Видавництво Анетти Антоненко)
ISBN 978-966-521-713-8 (Ніка-Центр)
© 2011 by Società editrice il Mulino, Bologna
© Переклад. Любов Котляр, 2018
© «Видавництво Анетти Антоненко», 2018
© «Ніка-Центр», 2018
Було б недоречним завершити цей розділ, навіть не згадавши про присутність вампірів у так званій високій культурі, на відміну від культури популярної. У романі «Замок перехрещених доль» Італо Кальвіно розповідає про те, як король з менестрелем спостерігають за жінкою, що п’є келих крові разом з померлим, який тільки-но встав із могили. За прикладом «Капіталу» Карла Маркса Пазоліні у 1968 році називає вампіром буржуа, що впивається в шию жертви «лише заради простого й природного бажання побачити, як вона стане блідою, сумною, негарною, позбавленою життєвої енергії, згорбленою, знівеченою, неспокійною, сповненою почуття провини, підступною, агресивною, войовничою, як він»[106]. Книжки Інтровін’є[107], Джованніні[108] та — передусім — уже згадувані раніше і дійсно чудові книжки Фуріо Джезі[109] дають нам змогу зрозуміти, наскільки складна та різностороння ця тема, до якої (поки що тільки в Італії) ми тут долучилися.
XII. Їжа як манія
В останні десятиліття з причин, які жодним чином не пов’язані ні з антропологією, ні з теологією, висвітлення питань їжі, харчування та методів харчування набуло неймовірного розмаху. Про це існує вже ціла гора книжок, статей, наукових праць, інтерв’ю, конгресів, радіо- та телепрограм, роздумів дилетантів і фахівців цієї галузі. На цю тему висловлюються всезнайки та філософи (що цікаво: ці дві категорії мають тенденцію поступово зливатися в одну), журналісти та профспілкові лідери, політики та ті, що вважають себе такими, історики й публіцисти, теологи й лікарі, представники альтернативної медицини і послідовники no-global, письменники й дилетанти. Якщо кому спаде на думку задати в інтернеті у полі пошуку в Google вираз «food diet», то знайдуться шістнадцять мільйонів триста тисяч сторінок, присвячених дієтам (англійською, німецькою, французькою та італійською мовами). Якщо шукати лише сторінки італійською (увівши в пошук три слова: їжа, харчування, дієти), знайдемо тридцять сім тисяч шістсот сторінок. Є ціла низка телевізійних програм і навіть окремий супутниковий телеканал під назвою «Червоний рак», які присвячені винятково питанням кулінарії. У багатьох країнах світу існують програми, що з раннього ранку і до пізнього вечора показують, як приготувати ті чи ті страви. Сила-силенна газет і журналів відводить окрему колонку проблемам харчування. Стиль висловлення, яким хизуються експерти з цих питань, особливо тих, хто займається винами або оливковою олією, за своєю вишуканістю та витонченістю можна порівняти хіба що зі стилем літературних критиків. Ось один із таких прикладів, вибраний випадково:
«на вигляд яскравого жовто-золотавого кольору, із легкими зеленими відтінками, прозора. Запах складний і витончений, що відкривається широкими рослинними нотами свіже скошених трав, артишоку, а завершується елегантними домішками м’яти з розмарином. На смак насичена та повна, округла й складна, характеризується багатими присмаками недостиглих помідорів і солодкого мигдалю. Добре відчутні гіркота та пікантність, які належним чином виважені. Щоб дізнатися більше про техніку дегустації олії, натисніть тут».
Мушу визнати: в мене не вистачило сміливості натискати.
Дедалі частіше, коли ми вмикаємо телевізор, то бачимо на екрані шеф-кухаря (чи кухарку) в оточенні найрізноманітніших за фахом і популярністю осіб, які розповідають, показують, навчають і повчають з такою самовпевненістю, яку ми зазвичай (хоча й несправедливо) приписуємо хіба що лауреатам Нобелівської премії. Кількість рекламних щитів і роликів, що вказують нам, що треба їсти та пити, просто неймовірна, її перевищує хіба що кількість тих, хто вчить нас, як треба митися і як зробити так, щоб від нас не тхнуло. І все важче вдається піти до ресторану, щоб тобі там при кожній новій подачі страв (при цьому доводиться переривати розмову за столом) не запропонували таку собі лекцію щодо приготування цих страв і щодо того, із чого саме — незалежно від того, як вони виглядають, — їх приготували. Кантова різниця між феноменом і ноуменом стала невід’ємною часткою того моря суто академічних, а подекуди дещо чванливих дискусій, що в наш час заступили мудрі, ба водночас скромні та всім зрозумілі пояснення, які ми колись читали в книжці Артузі (до речі, чудовою витонченою італійською мовою). Інколи, як це може статися в таких випадках, повністю втрачається відчуття розумних рамок, що приводить до промов, подібних до тих, що звучали в Абано-Терме на конгресі «Arcigola: Slow Food» — «це щось на кшталт маніфесту Партії Смаку, який у майбутньому ми, можливо, будемо згадувати як зараз згадуємо “Маніфест комуністичної партії” Карла Маркса»[110].
106
K. Marx, Il capitale, Roma, Editori Riuniti, 3 vol., 1970, I, p. 253; P. P. Pasolini, Il perché di questa rubrica, в Il Caos, Roma, Editori Riuniti, 1979, p. 39; див. F. Giovannini, Il libro dei vampiri: dal mito di Dracula alla presenza quotidiana, Milano, Dedalo, 1997.
107
La stirpe di Dracula. Indagine sul vampirismo dall’antichità ai nostri giorni, Milano, Mondadori, 1997; Cattolici, antisemitismo e sangue. Il mito dell’omicidio rituale, Milano, Sugarco, 2004.
108
Il libro dei vampiri, cit.
109
L’accusa del sangue: il processo agli ebrei di Damasco; metamorfosi del vampiro in Germania, Milano, Communità, 1973; пізніше нове видання під назвою Ripensare l’accusa del sangue. La macchina mitologica antisemita, Torino, Bollati Boringhieri, 2007.
110
http://webwinefood.corriere.it/2010/05/slow_food_nasce_il_partito_del.htlm