Перстень Борджіа
- Автор: Нефф Владимир
- Серия: Петр Кукань #2
- Год: 1990
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-00723-3
- Переводчик: Иван Иванович Сварник
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Перстень Борджіа». Краткое содержание книги:
— А що буде зі мною?
Петр примружився, як людина, якій влетіла в око мушка, саме коли вона споглядала в своїй уяві краще майбуття.
— З тобою? Чому ти мене питаєш? Яке мені діло до того, що буде з тобою? Я пообіцяв тобі, коли ти підеш мені назустріч цією маленькою послугою, про яку я попросив, і в певний час відчиниш брами Страмби, я не каратиму тебе, як готувався, за твої злочини і зраду, більше того, дозволю тобі знову повернутися до свого рідного дому; чого ти ще хочеш? Але, якщо вже про це зайшла мова, мені спало на думку, як це парадоксально, що ти, мерзотнику, з якого я подумки тисячу разів здирав шкіру, врешті залишишся єдиним моїм союзником з–посеред старої італійської аристократії, бо всі інші підуть проти мене.
— Невже вони такі нікчеми? — обурився юний кардинал.
— Звичайно, і я їм не дивуюся, — відповів Петр. — Об’єднання Італії позбавить їх влади, а ліквідація папства зачепить їхні найвищі інтересии; в Італії немає аристократичної родини, яка б не мріяла про те, щоб хтось із її представників не зійшов на престол Петра. Наш нинішній володар — Боргезе, його попередником був Медічі, перед ним папами були Альдобрандіні, Караффо, Фарнезе, Борджіа, тоді знову Медічі, Колонна, Савеллі, Орсіні і так далі, і так далі. Всі вони пестять ідею папства і всі готові захищати її; далебі, у світі немає інституту, до такої міри злочинного і шкідливого, щоб не знайшлося людей, які були б зацікавлені у його збереженні, бо він їм приносить вигоду.
— Ми, Гамбаріні, ніколи не претендували на папський престол, — доброчесно зауважив юний кардинал.
— Це робить вам честь, — похвалив Петр. — Ти справді мав видатних предків, шкода, що так зіпсувався. Але ще маєш можливість виправитись; наступні роки будуть такі бурхливі, що ти матимеш багато–багато можливостей знайти своє місце. Адже моє призначення не закінчується лише об’єднанням Європи під прапором атеїстичного раціоналізму, який я сповідую, єдиного світосприймання, здатного вивести народи з темряви, страждань і злиднів і зробити їх щасливими, свідомими своєї людської гідності і свого розуму громадян світу. Щоправда, я ніколи не розумів і не розумію, чому люди ускладнювали свою тяжку долю вигнанців з раю релігійними конфліктами, що побудовані на догматичному мисленні; але я раз і назавжди покінчу з цим. Крім того, мені треба упоратися з цілою низкою другорядних завдань: наприклад, конче поставити на коліна турків, цих божевільних фанатиків, і вигнати з–під їхніх тюрбанів тих їхніх Аллаха й Магомета; з цією метою починаю будувати сильний морський флот. Коли я це все реалізую, поки не знаю, але мені зрозуміло, що кожен мій наступний вчинок має випливати з основних принципів правди й розуму, невід’ємними атрибутами яких є любов, справедливість і мир.
— Чудово, — захоплено прошепотів юний кардинал. — Я справді щасливий, що мені випало своєю нечначною. як ти висловився, допомогою сприяти твоєму, якщо можна так сказати, левиному розбігу й орлиному злету й приготувати шлях для твого героїчного походу, про який у майбутньому буде написано вдесятеро більше книг, ніж було їх присвячено Олександрові Великому, Цезареві, Ганнібалу і Христофору Колумбу. Скажи мені, ради Бога, лише одну річ: звідки ти взяв такі гроші, які, як видно, маєш у своєму розпорядженні?
— Задля чого я мав би признатися в цьому саме тобі? — відповів питанням на питання Петр.
— Вибач, я більше не питатиму, — сказав юний кардинал. — Але допоможи мені позбутися бодай непевності, яка вже давно мучить мене — щойно я окреслив її, тобто ту непевність, неточним і незграбним висловом, погано сформульованим питанням «що буде зі мною», яке тебе справедливо ледь не вивело з себе, адже ти не міг собі навіть уявити, що мені йдеться не про те, які можливості відкриваються переді мною у реформованому тобою світі, а про те, що я маю робити, перше ніж ти зробиш свій перший крок. Коли я повернуся до Страмби, герцогиня Діана і патер Люго замучать мене настирливими питаннями: «Ти з ним розмовляв? Хто він такий? А як у нього справи?» І так далі. Отож прошу тебе, Петре, дати точну інструкцію, як мені відповідати на ці запитання, неприємність яких я відчуваю вже тепер.
— Щодо моєї ідентифікації, — мовив Петр, — даремно і по–дитячому було б приховувати, хто я такий. Скажеш, я розмовляв з ним і впізнав у ньому поза всяким сумнівом Петра Куканя із Кукані, хай буде прокляте його ім’я; бо я гадаю і припускаю, що тепер моє ім’я офіційно проклинають. Але це все, що ти можеш відкрити. Якщо, звичайно, не хочеш поставити під загрозу успіх своєї незначної ролі, яку ти взявся виконати, тобі необхідно мовчати про те, про що ми з тобою розмовляли. Живи собі спокійно своїм звичним життям, ні про що не базікай і чекай. Мої подальші вказівки перекаже тобі старий Джербіно, з яким я зв’яжуся найближчими днями.