Перстень Борджіа
- Автор: Нефф Владимир
- Серия: Петр Кукань #2
- Год: 1990
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-00723-3
- Переводчик: Иван Иванович Сварник
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Перстень Борджіа». Краткое содержание книги:
— Ох, Петре, Петре, — прошепотів юний кардинал, — я знову починаю жити! От лише що скаже на це все Його святість?
— Сподіваймося, що розгнівається, але не настільки, щоб луснути від цього, бо я навіть люблю цього старого чоловіка, — сказав Петр. — Його люблю, а папство ненавиджу, — в цьому суперечність, але не така велика, щоб розумом цього не збагнути. Я повернуся до Страмби, але цього разу не для того, щоб створити з неї ідеально справедливу країну, зразок для всього світу, а скоріше для того, щоб мати певний вихідний пункт для своїх подальших дій. Насамперед мені треба захистити її фортечні мури, щоб я міг спокійно зібрати військо, яке ще досі не зібрав: у Італії немає стільки зброєздатних чоловіків, скільки потребую, тому я збираю під свої корогви швейцарських, німецьких і чеських найманців, словом, увесь християнський люд, окрім іспанців, тому що, коли я скину з престолу папу і ліквідую папство, моїм наступним завданням буде об’єднання Італії, чого я не зможу вчинити, доки не вижену з італійського півострова іспанських зайд.
— Що ти сказав? — скрикнув юний кардинал. — Коли скинеш з престолу папу і ліквідуєш папство?
— Звичайно, — відповів Петр. — Це мій давній задум, він цікавив мене ще в дитинстві, і перший з багатьох кроків, які я маю здійснити, інститут папства після шістнадцяти століть своєї ганьби мусить зникнути й припинити існування, бо це невичерпне джерело жахливих забобонів, розколів, тиранії, мракобісся, злочинів і корупції. Коли я хочу вивести людство на шлях розуму, справедливості й правди, передусім мушу обрубати голови цій святенницькій гідрі. Тепер ти розумієш, чому мені зовсім байдуже, чи буде на мене гніватися Його святість за повторне взяття Страмби, чи ні; його дні як намісника Бога на землі так чи інакше полічені. Ти також розумієш, що непрямі наслідки союзницької допомоги, якої я вимагаю від тебе, хоч яка вона незначна і легкоздійсненна, будуть далекосяжними.
— А що буде далі? Що ти збираєшся робити потім? — запитав, витріщивши очі, юний кардинал.
— Не намагайся знати більше, ніж дозволяє тобі здоров’я, — відповів Петр. — Я намалював перед тобою лише обриси своїх планів тільки тому, щоб ти зрозумів, я зовсім не жартую. Духи висот і глибин, неба й пекла об’єдналися, аби вкласти до моїх рук силу й міць, необхідні для того, щоб я вивів свій рід, себто людство, з хаосу, темряви і злиднів. Зрозуміло, що це не минеться без війн і кровопролиття; головне, що з усіх цих війн і кровопролить я вийду переможцем, для того, щоб здійснилось хоча б те, про що мріяв я і що намагався здійснити чеський король Іржі з Подєбрад, ім’я якого тобі, бачу, нічого не говорить, хоча це був король справді великий, і його наміри об’єднати європейські країни забулися лише тому, що виявилися передчасними на цілих сто п’ятдесят років і що всі чекали, коли я, Петр Кукань, почну втілювати їх у життя.
Петр казав наче про певну справу, ніби про полювання на лисицю, яке збирається влаштувати, а юний кардинал слухав його з тремтливою насолодою, бо з кожним почутим словом він усе більше й більше ставав його компаньйоном і співучасником, який, відчинивши страмбські брами, виведе його на шлях найливовижнішої авантюри, що рідко коли випадала на долю людини! Два роки безплідного споглядання за освітленими вікнами власного родинного палацу, в якому грішив племінник безсоромного римського скоробагатька, що зламали роги останньому представникові славного роду Гамбаріні, звідки походили полководці, вчені і дипломати; зараз його серце розширилося від щирого подиву зі злету Петрового духу, так само як ще недавно воно стискалося від ляку перед його помстою. Гнітило лише те, що Петр весь час підкреслював простоту і легкість завдання, яке він йому, Джованні, в цій величезній драмі доручав. Інтерес юного кардинала до об’єднання Європи був, зрозуміло, надзвичайний, але ж не такий, щоб переважити його інтерес про власну особу. Тому коли Петр, саме висловивши блискучу думку про те, що ідеї короля Іржі з Подєбрад виявилися передчасними на цілих сто п’ятдесят років, зробив паузу, аби набрати повітря, юний кардинал вигукнув: