Перстень Борджіа
- Автор: Нефф Владимир
- Серия: Петр Кукань #2
- Год: 1990
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-00723-3
- Переводчик: Иван Иванович Сварник
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Перстень Борджіа». Краткое содержание книги:
— Тоді я зовсім не розумію, — тужно прошепотів він, —
не розумію, навіщо ти мене заманив сюди.
Петр Кукань із Кукані, себто граф ді Монте К’яра, без сумніву, перебуваючи у доброму гуморі, застромив пальці обох рук до пройм безрукавки з м’якої оленячої шкіри, оздобленої округлим комірцем з ненакрохмаленого мережива, яку він одягнув замість комбінезона. Під безрукавкою була шовкова сорочка з червоними й чорними візерунками й іспанськими рукавами.
— Заманив тебе сюди? Я? На острів Монте К’яра?
— Своїм листом, якого ти надіслав тітці Діані. Це правда, що у ньому безпосередньо про мене не згадано, але ж ти навмисне використав такий стиль, щоб викликати тітчину цікавість. А оскільки вона як шляхетна пані не могла ні сіло ні впало, без запрошення приїхати в гості до незнайомого чоловіка, отож ти на пальцях однієї руки міг вирахувати, що на це вона під будь–яким приводом спонукає мою скромну персону.
— Далебі, нічого такого я не вираховував, і, мабуть, тому, що для повсякденного рахунку ми користуємось лівою рукою, бо у правій ми тримаємо перо чи олівець, а мені на лівій руці відстрелив одного пальця найманий убивця, якого ти свого часу наслав на мене. Але це дрібниця, про яку не варто згадувати. Натомість видно, за той довгий час, що ми не бачилися, твій дух змужнів, дозрів і набув небувалої гостроти і проникливості, отже, ти навчився дивитися в корінь і читати між рядками. Але тепер ти вичитав між рядками те, чого там не було. Я не хотів заманювати тебе на свій острів, і знаєш чому? У мене досить довгі руки, щоб сягнути і вхопити тебе, коли надійде твоя година, де б ти не був на світі. Щоправда, я залюбки лякаю тебе і нагадую про свою помсту, але для того, щоб злякати твою заячу душу, вистачає набагато коротших і лапідарніших записок, ніж мій лист герцогині Діані. Мені йшлося зовсім про інше. Ви, прелати, так звикли брехати, що вам навіть не спадає на думку, що часом хтось каже правду, бо коли я пишу герцогині Діані, що маю гостей, які б радо послухали спів Прекрасної Олімпії, ти навіть припустити не можеш, що я справді маю гостей, які дійсно цікавляться Прекрасною Олімпією. І хоч як би ти дивувався, так воно є насправді. Записка герцогині Діани, якою вона відповіла на мій лист і повідомила, що Прекрасна Олімпія приїде у твоєму супроводі, вразила мене — не скажу, що дуже прикро, бо часом корисно для здоров’я згадати старі рахунки, — але все ж таки вразила.
Він спинив потік своїх слів, помітивши, що блакитні очі юного кардинала нажахано втупилися у його праву руку, на безіменному пальці якої сяяв величезний діамант.
— Так, ти маєш слушність, — сказав Петр, — це той самий перстень Чезаре Борджіа, який ми удвох знайшли на руці мертвого Йогана, лакея твого батька, і якого ти, либонь, через недоумкуватість подарував Прекрасній Олімпії, бо ти забув про те, що, коли двоє чинять однаково, це не зовсім те саме і що кардинал кардиналові не рівня, і те, що вийшло у кардинала Сціпіона Боргезе, не обов’язково вийде у тебе, і те, що Олімпія не зважилася прийняти з рук папиного небожа, вона без вагання прийме від кардинала другорядного, якого відсунули майже за межі італійського півострова; не вирячуй на мене очі, все це я вивідав від самої Прекрасної Олімпії. Так чи інакше, але, побачивши цей перстень на її руці, я сказав собі, що було б прикро, аби ця коштовність, яка і для мене була цінна як сувенір, раз і назавжди зникла з нашої історії, а потім я запропонував співачці, що викуплю його. Це було непросто, бо вона жінка жадібна, несентиментальна, терта життям, але врешті мені це вдалося. Цього разу їй винятково сприяли небеса; наша вусата красуня після цієї надзвичайно успішної трансакції забезпечила і себе, і свого чоловіка, і своїх дітей на багато–багато років.
Юний кардинал знову похилив голову і, зітхнувши, сказав:
— Сувенір, кажеш, пам’ятна річ. Для мене ця коштовність також сувенір, бо нагадує мені чудову пору нашої дружби. Я був заплішеним дурнем, коли, замість подяки небесам за честь бути твоїм приятелем, піддався нашіптуванню провінційних інтриганів і хитрунів, настроївши тебе проти себе. Бачу це тепер, коли вже запізно. А може, не зовсім пізно? Ти засипав мене погрозами й образами, та все ж таки прохопився переді мною, що цей перстень для тебе такий же сувенір, як і для мене; а ти можеш при погляді на нього забути про мене? Вибач мені, Петре, за всі образи, це тобі зробити просто, бо ти, як видно, багатий і сильний, в той час коли я, як ти зауважив, лише другорядний кардинал.