Українець і Москвин: дві протилежності

Наслідки нашої просвітянської праці в Галичині показалися в 1914 році. Тоді українська галицька молодь з величезним ентузіязмом кинулася до ЗБРОЇ. Це не був рух лише студентства: до УСС зголошувалися добровольцями тисячі простої селянської молоді. Всі вони були вихованцями отих «Просвіт», «Соколів», «Січей» і т. п. Кожний з них знав, ЧОМУ він чіпляє жовто–блакитну, а не австрійську кокарду на свою «мазепинку». Серед них було чимало соціялістів, але й вони чіпляли жовто–блакитну, а не червону, як це робили тисячі всяких винниченків, ба, навіть грушевських на Наддніпрянщині.

А наслідки — маленька Галичина поставила 10000 добровольців, що своїм неймовірним геройством, самопосвятою і кров’ю вкрили славою всю українську націю, а вдесятеро більша Наддніпрянщина вислала 300 напівозброєних, не вишколених військово дітей–школярів боронити Київ під Кругами. Вічною ганьбою буде висіти над нами факт, що нашу столицю, столицю 40–мільйонного народу, взяли в 1918 році лише 3000 московської босячні. Яка пекуча ганьба всій 40–мільйоновій нації, що спромоглася поставити проти тих 3000 босячні 300 дітей! І ще дивуємось, чому чужинці мають Україну за «Пенсильванію» та ведуть політику «нєпрєдрєшенства».

Перші проблиски національного відродження в Західній Україні блиснули були, хоч і скороминучим, проте яскравим світлом у «Головній Руській Раді» 1848 р., у З’їзді Руських Учених, у «Слові перестороги» В. Полонинського, в гарячих словах М. Устияновича і т. д. Але ті перші ластівки національної весни нищили в зародку самі ж «рутенці», як, напр., митрополит М. Левицький, митрополит Й. Сембратович, Д. Зубрицький, І. Вагилевич, Ю. Лавриківський, Н. Вахнянин, А. Добрянський, О. Барвінський та інші, які жебрали десятиліттями ласки то у москвинів, то у поляків, то в австрійського уряду, ударемнюючи всі спроби тодішніх українських націоналістів стати на шлях боротьби. Митрополит Й. Сембратович заборонив М. Шашкевичеві видати «Зорю»; конфіскував видану «Русалку Дністрову». Львівські українські священики відмовлялися відкривати Богослуженням «Просвіти» і т. п. Австрійський уряд заснував був у 1783 році у Львові «Руський Духовний Семінар», а в 1784 році університет. Галичани протестували проти навчання в них українською мовою. (За тих часів Київо–Печерська Лавра боролася з москвинами за українську мову в книжках). Поляки дурили галичан, як дітей, «новими ерами»; москвини купували «рублями»; австрійський уряд годував обіцянками.