Темна вежа. Темна вежа VII
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #7
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-1164-6
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Темна вежа. Темна вежа VII». Краткое содержание книги:
— Точно! — і кивнув їй, як учитель відмінниці.
— Кажи далі, заради твого батька, — сказав Лихослівний Кінг зліва. — Я не можу дивитися на цих зрадників Червоного Володаря, мене нудить від них.
— Дуже добре, — сказав його напарник. — Хоча називати їх зрадниками — це якось нечесно, принаймні якщо додати до рівняння волю ка. Оскільки імена, які ми собі дали, ви не зможете вимовити…
— Вони як у ворога Супермена, — вставив Лихослівний.
— …ви можете скористатися тими, якими називав нас Лос’. Той, кого ви звете Багряним Королем. Я, грубо кажучи, еґо, відгукуюся на ім’я Фімало. Цей хлопець біля мене — Ф’юмало. Він наше ід.
— А той, який стоїть позаду, мабуть, Файмало, — сказала Сюзанна. — Він що, у вас супереґо?
— Блискуче! — вигукнув Ф’юмало. — Ти, мабуть, навіть можеш сказати «Фройд», і прозвучить це не сороміцьки. — Він нахилився і хтиво посміхнувся їй, наче все про все знав. — Але чи знаєш ти, як це пишеться, коротконога нью-йоркська Галко?
— Не звертайте на нього уваги, — сказав Фімало. — Він завжди бачив у жінках загрозу.
— Ви ід, еґо й супереґо Стівена Кінга? — спитала Сюзанна.
— Яке хороше питання! — схвально озвався Фімало.
— Яке тупе питання! — несхвально відгукнувся Ф’юмало. — У твоїх батьків хоч якісь діти вижили, Галко?
— Тільки не починай змішувати мене з брудом, бо зараз прийде Детта Волкер і заткне тобі рота.
— Я не маю нічого спільного з сеєм Кінгом, — пояснив Кінг-Суддя, — окрім того, що привласнив ненадовго деякі його фізичні характеристики. Я так розумію, «недовго» — це весь час, який є у вашому розпорядженні. Особливої любові до вашої справи я не відчуваю і не збираюся пнутися зі шкури, щоб вам допомагати — принаймні пнутися далеко, — проте я розумію, що ви двоє доклали руку до відбуття Того. Позаяк він тримав мене в ув’язненні й ставився до мене трохи краще, ніж до придворного блазня… чи навіть своєї мавпочки… мені анітрохи не шкода, що він забрався. Я б вам допоміг, якби міг, хоч трохи, але ні, я не збираюся пнутися зі шкури, щоб допомагати. «Внесемо ясність», як сказав би ваш покійний друг Едді Дін.
Сюзанна намагалася зберігати спокійний вираз обличчя, але не змогла: скривилася від болю. Було боляче.
Як і раніше, Фімало і Ф’юмало дивилися на Файмало, коли той говорив. Тепер же вони знову повернулися обличчями до Роланда й Сюзанни.
— Найкраща політика — чесність, — з благочестивим виглядом сказав Фімало. — Сервантес.
— Брехунам добре живеться, — цинічно посміхаючись, додав Ф’юмало. — Невідомий.
— Були часи, коли Лoc’ змушував нас розділятися на шестеро, — сказав Фімало. — Чи навіть на семеро. Просто для того, щоб зробити нам боляче. Та втекти звідси ми не могли, і ніхто в замку не міг, бо він провів довкруж стін зачароване коло.
— Ми вже думали, що перед відбуттям він уб’є нас усіх, — підхопив Ф’юмало. Від його викличного цинізму не лишилося й сліду. Його обличчя виражало задуму істоти, що згадує катастрофу, яка пройшла за кілька дюймів від неї, дивом не зачепивши.
Фімало: Але багатьох він таки вбив. Наказав відітнути голову своєму державному міністрові.
Ф’юмало: У якого була остання стадія сифілісу, тому він не тямив, що відбувається, як свиня на бійні, про що можна лише пошкодувати.
Фімало: Він вишикував робітників кухні й жінок-робітниць…
Ф’юмало: А всі вони були йому дуже віддані, дуже…
Фімало: І змусив їх прийняти в нього на очах отруту. Він міг би вбити їх уві сні, якби захотів…
Ф’юмало: Для цього вистачило б просто побажати їм смерті.
Фімало: Але натомість вирішив нагодувати їх отрутою. Щурячою отрутою. Вони проковтнули великі коричневі кавалки й померли в муках просто перед ним, а він сидів на своєму троні…
Ф’юмало: Зробленому з черепів, хай вам буде відомо…
Фімало: Сидів, спершись ліктем на коліно і підпираючи підборіддя кулаком, наче людина, що поринула в тривалі роздуми — наприклад, про квадратуру круга чи найбільше просте число, і дивився, як вони корчаться, і блюють, і б’ються в конвульсіях на підлозі Зали аудієнцій.
Ф’юмало (з радісними нотками, які здалися Сюзанні хтивими, а тому вкрай неприємними): Деякі, помираючи, благали води. Ця отрута викликає спрагу, еге ж! І ми думали, що ми наступні!
Після цього Фімало нарешті не витримав: у його словах промайнула тінь якщо не гніву, то обурення.
— Може, даси мені розповісти й покінчити з цим, щоб вони вже йшли далі чи повертали назад на свій розсуд?
— Вічно ти командуєш, — сказав Ф’юмало і, набурмосившись, ображено замовк. Над їхніми головами сварилися за місце замкові круки і дивилися вниз очима-намистинами. «Сподіваються порозкошувати трупами тих, хто не зможе звідси піти», — подумала Сюзанна.