Темна вежа. Темна вежа VII

Обличчя на плакатах були їй добре знайомі. Річард Ніксон і Генрі Кебот Лодж[86] здіймали по два пальці в переможному жесті, а на губах у них застигли усмішки продавців машин («НІКСОН/ЛОДЖ, БО РОБОТУ НЕ СКІНЧЕНО» — було написано на цих плакатах). Джон Кеннеді та Ліндон Джонсон стояли обійнявшись і піднявши вільні руки. У них під ногами йшла смілива заява: «МИ СТОЇМО БІЛЯ НОВОГО КОРДОНУ».

— Не знаєш, хто виграв? — запитав у неї через плече Роланд. Сюзанна якраз їхала в Таксі Хо Фат, роздивляючись навколо (і мріючи про светр. Та що там светр, Господи: її влаштував би зараз навіть легкий кардиган).

— О так, — сказала вона. Їй навіть на думку не спало сумніватися, що ці плакати було розклеєно тут для неї. — Кеннеді.

— Він став вашим діном?

— Діном усіх Сполучених Штатів. А коли Кеннеді застрелили, роботу отримав Джонсон.

— Застрелили? Правду кажеш? — зацікавився Роланд.

— Еге ж. Стріляв зі сховку боягуз на прізвище Освальд.

— А ваші Сполучені Штати були найсильнішою в світі державою.

— Ну, коли ти висмикнув мене за комір у Серединний світ, нам не давала розслабитися Росія, але в принципі так.

— І народ твоєї країни сам обирає собі діна. Влада передається не спадково.

— Правильно, — сказала вона, трохи сторожко, підозрюючи, що Роланд зараз почне паплюжити демократичну систему. Чи висміювати її.

Але стрілець її здивував.

— Цитуючи Блейна Моно, звучить суперово.

— Зроби мені послугу, Роланде, — не цитуй його. Більше ніколи. Домовились?

— Як хочеш. — І без найменшої паузи, проте тихим голосом він додав: — Тримай мого револьвера напоготові, як ти не від того.

— Я не від того, — одразу ж і так само тихо погодилась вона. Вийшло «а е ід ого» — ворушити губами вона не хотіла. Бо відчувала, що з будинків, що громадилися по цей бік Королівського шляху, як крамнички й заїжджі двори в середньовічному селі (чи на знімальному майданчику кінофільму про середньовічне село) за ними стежать. Вона не знала, хто там: люди, роботи чи, може, камери спостереження, що досі працювали, — але це відчуття розпізнала одразу, ще навіть до того, як його підтвердив Роланд. І лише одного погляду на Юка, котрий повертав голову то в один бік, то в інший, як маятник старого годинника, їй вистачило, щоб зрозуміти: він теж відчуває.

— І хорошим він був діном, ваш Кеннеді? — звичайним голосом запитав Роланд. У тиші, що панувала навколо, він розлягався на далекі відстані. Сюзанна усвідомила одну доволі приємну річ: їй вперше за довгий час не було холодно, хоч до річки, що з гуркотом несла свої води, було вже близько й до холоду тепер додавалась і волога. Вона надто зосередилася на довколишньому, щоб звертати увагу на холоднечу. Принаймні поки що.

— Ну, так вважали не всі, й, безперечно, не псих, який його вбив. Але мені він подобався, — сказала вона. — Коли балотувався на президента, він обіцяв людям, що багато що змінить. Напевно, в це повірила менш ніж половина виборців, бо більшість політиків брешуть з тієї ж причини, з якої мавпа гойдається на хвості, — просто тому, що в них це добре виходить. Та щойно його обрали, він почав втілювати свої плани в життя, як і обіцяв. У країні, яка називається Куба, стався конфлікт, і Кеннеді повівся відважно, як… ну, скажімо так, тобі було б приємно воювати разом з ним. Коли дехто побачив, як серйозно він налаштований, ці мудаки найняли того психа, щоб він його застрелив.