Літа зрілості короля Генріха IV

Герцог Савойський, звичайно, дотримав би угоди, якби Цезар, син Габрієлі, й досі лишався спадкоємцем французької корони і його зятем. Але син Габрієлі вже не був ні тим, ні тим. Незабаром король Франції мав через посередника одружитися з тосканською принцесою. Королева-чужоземка тоді негайно вирушить морем до Франції й привезе силу-силенну грошей на своїй галері, стіни якої, коли вірити чуткам, викладені безліччю самоцвітів. Навіть Габрієль д'Естре не мала їх стільки. Давні бойові сподвижники короля любили її, бо він її любив, та однаково — від правди ніде не дінешся: ні галери зі скарбами, ні отакого веселого походу від небіжчиці вже не було чого чекати, тому за нею ніхто не тужив — особливо прилюдно.

Вони казали: й сам король утішився. Не тільки тим, що одружується з чужоземкою. Через чотири місяці після втрати коханки він узяв собі нову — і то не бозна-яке щастя. Ще її матінка заколола кинджалом пажа. Королю з нею не мед. Він, певне, радісінький, що спекався хоч на час маркізи й іде з нами в похід.

Коні тягли гармати кам'янистими шляхами вище й вище, а вояки не могли надивуватись і з нелегкого задуму короля, і з того, що він так щасливо здійснюється. Одна-однісінька ніч, і в обох краях здобуто по фортеці: у Бресті маршал Бірон майже не спіткав опору, а пан де Крекі[87] захопив перлину Савойї, Монмельян — поки що тільки місто, а не замок. Той замок був надзвичайно міцний, такої гірської фортеці більше не знайдеш. Але, певне, дійде черга й до неї. А поки що артилерію перекидали до іншої.