Літа зрілості короля Генріха IV

— Наш султан мав суворого, ощадливого візира. Цей урядовець іще з небіжчицею сварився через те, що вона з усією своєю ріднею тягла з владаря дуже багато грошей, а врешті ще й захотіла стати законною султановою дружиною. А нова улюблениця з цього почала. Не досить того, що батько цієї дами продав султанові її дівоцтво за сто тисяч срібняків і візир мусив їх виплатити. Хто змалює переляк урядовця, коли його владар показав йому грамоту зі своїм підписом і з печаткою, в якій він за всіма правилами обіцяв тій захланній особі законний шлюб. Візир порахував до трьох — а тоді розірвав це монарше зобов'язання.

— Це вже ви казки розповідаєте, пане начальнику артилерії,— король зупинився і втупив у свого супутника очі.— Цього ви не посміли зробити!

— Та й марно було б, — відказав Роні.— Бо ви написали б нове. Ви були без тями від мадемуазель д'Антраг і тільки боялися, що проґавите й цю, як перед тим іншу. Вашому слузі лишалось одне: якнайшвидше одружити вас із якоюсь багатою принцесою.

Король скривився.

— Але ми не одержали й половини того посагу, що вимагали. Я мусив погодитись, аби мати з чого оплатити цю війну. А моє шлюбне зобов'язання зосталось у руках пана д'Антрага, того самого, що стояв біля смертного ложа мого попередника й притримував йому щелепу, щоб не відпадала. Ви могли б придумати щось краще, пане начальнику артилерії.

— У святому письмі сказано… — хотів був заперечити Роні. Але ніхто не дізнався, що саме написано в святому письмі, бо начальник артилерії стулив губи й опустив погляд, — такого за ним ще ніхто не помічав. Король рушив далі — швидше, ніж досі. Мовчки йшли вони через безлистий осінній сад на схилі гори — начальник артилерії поруч короля, який питав себе, що ж сказано у святому письмі. «Любов триває вічно?» Напевне не це. Я люблю Анрієтту не палкіше, ніж вона мене. Я квапився з нею так, бо коли старієш, не лишається часу. «Ноги тих, хто винесе тебе, вже стоять за дверима», — ось що сказано у святому письмі».