Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні
- Автор: Смолич Юрий Корнеевич
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: "Наукова думка"
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні». Краткое содержание книги:
Іса володіла чудовою властивістю сперечатися зразу з кількома і в той же час слухати ще кількох. Сперечалася вона скрізь і завжди. В цю хвилину вона сперечалася з Туровський і Теменком. Темою було недавнє повстання австрійської галицької дивізії в районі Могилева. Галицькі солдати роздали гвинтівки та кулемети селянам, а самі рушили до кордону — додому. Теменко й Туровський обстоювали, що повстання дивізії — це був акт національного єднання наддністрянських українців з українцями наддніпрянськими.
— Тоді, — гукала Іса, — скажіть мені, будь ласка, чому повстають наші, наддніпрянські, селяни не тільки проти німецького насильства та грабіжництва, але й проти влади гетьмана, тобто української влади? І ці повстання придушують ті ж таки наддністрянські українці, тобто галичани, як це мало місце на тому тижні під Ямполем з цією ж самою галицькою дивізією? Що? — Вона гатила кулаком по полиці, струшуючи пил на голови своїм опонентам.
— Тихо, товариші! — кинувся до Іси Сербин, киваючи та моргаючи на німецьких військовоопредєляющихся на лаві внизу. — Ви ж бачите, німці? Вони весь час прислухаються!
— Ай! — відмахнулася Іса. — Вони нічого не розуміють!..
Туровський і Теменко знизили тон. Вони доводили Ici, що це тому, що проти гетьмана всі, весь український народ, і вони, Туровський з Теменком, також, бо українському народу потрібна поміщицька земля і демократія, а їм, Туровському з Теменком, українська самобутність та самостійність. І всі ці повстання виникають за демократичний український лад, і тому проти гетьмана; і вони, Теменко з Туровським, також проти гетьмана, але за Центральну раду, яку чоргоні німці розігнали, і нехай Іса буде певна, що прийде час, і годі…
— Але ж німців, — зарепетувала Іса, — хто привів? Хіба не Центральна рада?
Сербин знову зацитькав, замахав руками і мерщій поспішив назад до вікна. Хай йому чорт! Набридло все це! Гетьман, німці, Центральна рада — політика, політичність, політиканство. Хай політику роблять міністри, дипломати, всякі там політичні діячі. Він, Сербин Хрисанф, — студент першого курсу залізнично-експлуатаційного відділу технічного факультету Київського комерційного інституту[400], і його справа здати за цей рік «мінімум» з п'яти дисциплін: статистику за Воблим[401], вищу математику за Граве[402], політекономію за Желєзновим[403], неорганічну хімію, забув за ким, і ще — економічну політику та комерційну арифметику. В його, Сербина Хрисанфа, розпорядженні тільки чотири роки. І він, Сербин Хрисанф, не має права втрачати жодного року, жодного дня. Він повинен учитися. Хіба не на нього, не для того, щоб Христя став інженером шляхівництва, його стара мати дев'ять років гнула спину над конторкою в бібліотеці, а дома псувала очі над штопанням його шкарпеток і кальсонів? Край! Так далі бути не може! Христі вже вісімнадцять років. Він уже мужчина — Хрисанф Захарович!
Вечірня зірка — здається, то була Венера — відбивалася в очах Шурки двома вогниками — рудим і зеленим. Сербин підвів голову — так, щоб Шурчині локони лоскотали йому щоку.
Але ця чортова Іса ще й досі не вгомонилася. Вона сперечалася ще про повстання селян в старокостянтинівських слободах, Авратині та Базалійську. Про повстання на цукроварнях під містечком Ялтушковом. Про повстання в Проскурівському повіті. Про всі повстання, які сталися за минулий місяць. Поділля починало ворушитися. А втім, Ici було відомо і про неспокій по всій Україні. На Волині систематично виловлювали й нищили гетьманських вартових та німецькі патрулі. На Київщині почалися заколоти в районі Сквири, в Таращанському повіті. А на Чернігівщині розгортався вже цілий партизанський рух… На думку їси, німцям робилося на Вкраїні зле.
Ні, Іса була зовсім божевільна! Вахлаков зірвався і заспівав на весь голос:
Туровський негайно ж відгукнувся і схопився диригувати:
І тоді троє німецьких вольноопределяющихся раптом схопилися на рівні ноги, зірвали з голів каштети і, змахнувши ними догори, патетично підхопили спів:
400
Він, Сербин Xрисанф, — студент першого курсу залізнично-експлуатаційного відділу технічного факультету Київського комерційного інституту… — В «Автобиографии» Ю. Смолич писав про своє студентське життя: «… я оказался студентом Киевского коммерческого института, на техническом факультете по отделению железнодорожно-эксплуатационному. Начало грызепия гранита науки тоже не было для меня удачным. Мне нравились лекции по высшей математике профессора Граве (еще в гимназии я слыл лучшим математиком), но угнетала статистика, и на первом же зачете (перепись в Германии тысяча восемьсот какого-то года) профессор Воблый срезал меня с поразительным треском» (Советские писатели. Автобиографии в двух томах, т. 2, с. 372).
401
Воблий Костянтин Григорович (1876–1947) — український радянський економіст, статистик, географ, академік АН УРСР (з 1919 р.).
402
Граве Дмитро Олександрович (1863–1939) — радянський математик, засновник київської алгебраїчної школи, академік АН УРСР (з 1919 р.).
403
Желєзнов Володимир Якович (1869–1933) — російський економіст. Виступав за проведення соціальних реформ, співчував марксизму. Після Великої Жовтневої соціалістичної революції працював в Наркомфіні СРСР.