Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні

Але й на це відповісти не дав Сербин, вимагаючи докладної розповіді про німецьких корпорантів[410], студентські дуелі та свято «великого кухля» в Гейдельберзькому університеті[411].

Та Вахлаков перебив і Сербина, вимагаючи категоричної і негайної відповіді — медики німецькі студенти чи не медики?

Тоді Ганс Бруне, Фрідріх Кюлов та Отто Штірмахер вихопили з рюкзаків по пляшці коньяку, а від баклаг відгвинтили манерки. Ганс Бруне запропонував випити брудершафт.

Блідий серп молодого місяця вже спустився над самий горизонт, пічні тіні довгасто впали від місяця до вікна купе, і невідомо було — не розпізнати — лежать вони через поля, ліси, чагарники чи дику піщану пустелю: в тінях пізнього місяця можна було бачити все. Близився ранок. Але в студентському купе другого від паровоза вагона не замовкали вигуки, співи й суперечки.

І Ганс Бруне, і Фрідріх Кюлов, і Отто Штірмахер — всі троє були філологи. Макар знову мало не знепритомнів. Класицизм! Романтизм! Реалізм! І він, мов з кручі в воду, сторч головою кинувся в суперечку.

Бій спалахнув неабиякий. Німці визнавали лише романтичну філософію Фіхте[412] і Шеллінга[413]. Макар вхопився за критику романтизму Гегелем і бив німців матеріалістичними позиціями Фейєрбаха[414]. Тоді німці покликали на допомогу старика Канта. Але Макар не здав і обрушив на них цілу лавину цитат з Енгельса і Маркса. Німці зманеврували і, залишивши тим часом на боці питання природи, суспільства та економіки, пішли обхідним маневром через культуру, все намагаючись пробитися на манівці мистецтва.

В палких суперечках ніякої участі не брала Шурка. Це було зовсім неправдоподібно, але Шурка була тиха й сумна. Вона лежала на своїй багажній полиці, звісивши золоті патли вниз і прикипівши відсутнім поглядом до чорного пейзажу за вікном.

— Колеге! — гукнув їй Ганс Бруне. — Чому колега сумує, мовчить і не бере участі в нашій діалектиці?

Шурка одірвала погляд від чорних мерехтливих тіней за вікном і коротко глянула на Бруне.

— Не хочу, — сказала вона, і в голосі її бриніла образа, — німецька філософія, німецька література, німецьке мистецтво, німецька культура — Німеччина над усе! Ну й задавайтеся, будь ласка! Але якого чорта ви з вашою філософією приперлися сюди душити й нищити наш нещасний народ? Чи розстріли та шибениці теж прерогатива високих культур? — Шурка схлипнула й відвернулася.

Всі змовкли, стало ніяково і страшно. Чортова Шурка, вона наговорила необдуманих дурниць.

Але Ганс Бруне зірвався і вхопив Шурчину руку. На очах в нього знову блищали сльози. Він був характеру чутливого і зворушливого.

— Фрейлейн! — скрикнув він. — Колеген! Швестер!.. — Він пустив Шурчину руку, впав обличчям в долоні і сів назад на лаву.

Аж тепер, уперше з хвилини від'їзду, в купе запала абсолютна тиша. Кюлов і Штірмахер потупилися, всі схвильовано переглядалися.

Але то була тільки секунда. Бруне одірвав руки від обличчя. Він зашарівся і засоромлено всміхнувся.

— Пробачте… пробачте… — прошепотів він. — Але ви сказали таке болісне… таке вразливе… Колеген! — зашепотів він пристрасно й збуджено. — Колеген! Життя трагічне! Тільки смерть проста, а життя складне! Колеген! Ми тяжко страждаємо! Колеген! Ми ваші друзі!