Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні
- Автор: Смолич Юрий Корнеевич
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: "Наукова думка"
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні». Краткое содержание книги:
— Запитання перше, — сказав майор, — фрейлейн є член якоїсь партії?
— Ні! — раптом відказала Катря.
— О, капіталь! Фрейлейн здобуває втрачену мову. Прехтіг! — майор з смаком застебнув ґудзик на лівій рукавичці і взявся натягати праву рукавичку. — Значить, фрейлейн є анархістка?
— Ні, — відрубала Катря. Майор їй вже набрид. — Я позапартійна, але ви читали Леніна?
Майор відступив крок назад. Він хутко натяг на праву руку рукавичку і знову зробив крок уперед. Розмахнувшися, він з усієї сили ударив Катрю рукою в рукавичці в обличчя.
Світ захитався весь, і Катря впала навзнак.
«ВРАГУ НЕ СДАЕТСЯ НАШ ГОРДЫЙ «ВАРЯГ»…» [395]
Операцією керував сам полковник фон Таймо.
Сонце виринуло десь біля п'ятої, і на шпилі вокзалу зразу ж звився кірасирський штандарт. Тої ж секунди з панцирника проти станції вдарила гармата. Снаряд перерохкав через місто і впав десь близько — чути було гучний розрив. І негайно ж з усіх кінців затрубили, заграли, засвистіли ротні і зводні ріжки. З висоти насипу коло вокзалу високо й тремтливо засурмили в небо вісім срібних полкових фанфар. Триногу зчинено ефектно й бучно, як на параді.
Тої ж секунди три тисячі кірасирів побігли вздовж вулиць міста. По двоє вони заскакували до кожного подвір'я, торохкотіли в двері і прожогом вдиралися в сполошені доми. Вони заганяли переляканих, очманілих спросоння жінок та дітей у кутки, хапали з ліжок ще не опритомнілих після сну чоловіків та юнаків і, приставивши багнети до грудей, наказували одягатися протягом двох хвилин. Хто не встигав, того тягли на вулицю півроздягнутими. І зразу ж кидалися до сусідньої хати. Неспритних кірасирів фендрики й унтери підганяли стеками, неспритних городян кірасири гатили прикладами гвинтівок. Діти здіймали лемент, жінки заламували у відчаї руки і падали через пороги. Несподіваність і брутальність наскоку свідчила, що має бути щось жахливе.
Всіх чоловіків та юнаків тим часом зганяли до перехресть. На перехрестях патрулі прикладами шикували їх у шеренги. Люди були без піджаків, в розстебнутих сорочках, босі, з незачесаним волоссям і без кашкетів. Кірасири шикували людей по чотири в ряд, і тісні ряди негайно ж замикали в каре. Півголих, ошалілих жінок і дітей, коли ті пробували наблизитися до каре, вони відганяли ударами чобіт, а коли хтось у відчаї був надто настирливий, то давали вгору попередливі постріли. Над містом, затихлим і сонним у першому рожевому сяйві урочистого серпневого ранку, торохкотів невгавний дріб безладних пострілів звідусіль.
Коли в кварталі не зоставалося вже ні одного мужчини чи підлітка, лейтенанти гукали команду, і каре рушало геть. Каре йшли з усіх боків — невеличкі по двадцять чоловіка і величезні по кількасот людей. Вони виливалися з провулків передмість у більші вулиці, з вулиць — на широкі шляхи і простували всі в один бік — до розташування військових казарм поза містом.
Плац дев'ятого стрілецького полку ще ніколи не був такий. Все мужське населення міста і передмість — може, п'ятнадцять тисяч чоловіка, босих, півголих і простоволосих — загатили величезний майдан густо і щільно, один коло одного. З дадів казармених корпусів, що з трьох боків оточували плац, десятки кулеметів дивилися дулами вниз, у юрбу. З четвертого боку — на залізничній колії — стояли в ряд чотири панцирні поїзди — кулеметами на плац, жерлами гармат на місто.
Полковник фон Таймо, полковник Будогос, начальник залізничної дільниці інженер Сірошевський, гетьманський комісар роздатчик Гордієнко, отаман штрейкбрехерського «Куреня» конторник Головатько і цілий ряд німецьких, австрійських та гетьманських офіцерів зійшли на ґанок військового собору. Поміж них був і Парчевський. Меткий ад'ютант подав полковнику мегафон, полковник фон Таймо, приклавши його до вуст, закричав у натовп сам, без тлумачів:
— Слюшайт, люд, все! І переказуйт бистро-бистро, тот, кто не слюшайт!.. Катері залізний дорожник, отходяйт на левий сторона, которї нейт — остайт правий!.. Время давайт десят минуйт!.. Одинайцат нейт!.. Одинайцат — бить приклад і нагайка все!.. Я сказаль…
За кілька хвилин переташування було виконане. На лівій стороні стояв менший гурт — тисяч з п'ять залізничних робітників та службовців. Полковник фон Таймо знову приклав мегафон до рота:
395
«Врагу не сдается наш гордый «Варяг»…» — рядки з російської матроської пісні «Варяг» про героїчний опір крейсера «Варяг» у бою з японськими кораблями під час російсько-японської війни 1904–1905 рр. і потоплення його моряками. Слова Студснської, мелодія, ймовірно, О. С. Турищева (музиканта Астраханського полку).