Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні
- Автор: Смолич Юрий Корнеевич
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: "Наукова думка"
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні». Краткое содержание книги:
— «Щоб наша доля… — залюбки і гучно підхопили всі зразу, — нас не цуралась…»
Пісня затопила перон зухвалими молодими голосами.
Очевидно, був третій дзвінок, був сюрчок обер-кондуктора, був і гудок паровоза — нічого цього за піснею вже чути не було. Поїзд враз рушив, проводжаючі дівчата з вереском побігли вздовж поїзда, зметнулися хусточки, хтось кинув букетик жовтогарячої жоржини. Кульчицький і Кашин махали кашкетами, Піркес був без шапки і махав рукою, в глибині перону стояв Вацек Парчевський — як завжди, елегантний і стрункий — і махав жовтою замшевою рукавичкою. Саме в цю секунду, розштовхуючи всіх, віддавлюючи всім ноги, під крики, зойки і лайку через перон перелетів Макар.
— Почекайте! — репетував він. — Хлопці! Я з вами! Весь поїзд зареготав, перон зареготав, з другого вагона вибухнув просто рев, і Туровський вже кинувся до тормоза Вестінгауза[396] — краще заплатити штраф, аніж забути на станції товариша. Але Макар був старий футболіст, форвард, ще й лівий край, а поїзд з правої руки, — Макар наздогнав останній вагон, вхопився за поруччя, ноги його мелькнули її повітрі, і він плигнув на площадку.
— Ура! — знову вибухнуло з вікон другого вагона. І поїзд зник за поворотом…
— Поїхали, — сказав Парчевський, підходячи до гурту.
— Поїхали, — відповів Піркес роздратовано і сердито.
— Ти можеш, — всміхнувся Парчевський, — за зиму підробити на лекціях, і тоді…
— Ти теж, — зовсім розсердився Піркес, — можеш піти у відставку з орденами і пенсією, і тоді…
— Ой, малахольні! — перебив їх Кульчицький. — Завели лавру! Невже ото охота знову до зубрьожки? А раньше? Я вирішив насамперед підробити монету!
— Какао з Волочиська? — поцікавився Парчевський.
— Ні. Срібні портсигари з Одеси, а до Волочиська чорнослив і мед.
— Гляди! — криво всміхнувся Парчевський. — Попадешся моїй заставі — відберу і посадовлю!
— Хе! Не лякай — нові штани купуватимеш! У мене польська посвідка на екстериторіальність.
— А підданство?
— Наплювать! Місія — паньствова, кость слоньова, матка боска з Ченстохова!..
— А ти? — Піркес звернувся до Кашина, щоб покінчити нарешті з Броньчиним ламанням. — А ти, Володька?
— Ану вас всіх до чорта! — Кашин насунув кашкет до брів і хутко закрокував у другий бік.
— Що це з ним таке?..
У вагоні була бісова тіснота. Там, де плацкарти відзначали три місця, розташовувалося щонайменше шість пасажирів. Люди сиділи на своїх речах, товпилися в проходах, забили тамбури. В захопленому студентами купе, крім них усіх, сиділо ще троє молодих німецьких добровольців. Дівчатам, правда, віддали найкращі місця: їх закинули на полиці для багажу, і дві дівочі голови — золоті кучері Шури та чорні коси їси, — звісившися, заглядали вниз.
В центрі уваги був Макар. Він таки пробився через весь поїзд, і щойно його зустрінуто третім «ура!». Скрізь і завжди Макар неодмінно запізнювався. Він не спізнювався тільки на футбольні матчі та в бібліотеку. Але всіх цікавило інше — де ж дістав Макар грошей на поїздку і життя в Києві?
Відповідь була коротка і вичерпна. Ніяких грошей Макар так і не дістав. Він їхав з трьома кронами й п'ятьма марками в кишені. Цього було досить завтра на обід. Післязавтра — в перший день семестру — все одно не буде часу пообідати. А на третій день Макар був певний, що знайде роботу: лекції, якась переписка, може, в бібліотеці. В крайньому разі — чорноробом на залізниці. Речей в Макара з собою також не було. Який сенс щось брати з собою, коли не маєш перспектив на житло? Так і носитися по місту з чемоданом? Та й чемодана і того, що до чемодана накладають, у Макара теж, власне кажучи, нічого не було. Він захопив тільки пару книжок і руїнник, в який були замотані книжки.
Макар їхав до університету святого Володимира на математичний. Теменко і Туровський — до «українського народного» на філологічний. Сербин вступив у комерційний інститут[397]. Вахлаков у медичний — бути лікарем він мріяв ще з третього класу гімназії. Шура та Іса їхали на вищі жіночі курси — природничий[398]. Заспівали: «Быстры, как волны, все дни нашей жизни»[399]. Непотріпані, ще новенькі студентські кашкети заломилися набакир.
Вечір поволі спадав, і на поля за вікнами поїзда тихо лягав синій серпневий присмерк.
Юність зосталася позаду — отам, де мерехтіли ще електричні сузір'я рідної станції. Життя от-от тільки мало початися — десь там, невідомо де, попереду. Воно мало вийти назустріч поїзду — незнане й прекрасне. І швидкий поїзд мужньо линув просто в хвильну невідомість, хто й зна куди.
396
Тормоз Вестінгауза — Джорджа Вестіигауза (1846–1914), американського винахідника і промисловця, який в 1869 р. одержав патент на пневматичне залізничне гальмо.
397
Комерційний інститут — відкритий у Києві 1908 р. Створений на базі Вищих комерційних курсів. У 1920 р. реорганізований в Інститут народного господарства.
398
… на вищі жіночі курси — природничнй. — Курси ще мали назву Київський університет ім. святої княгині Ольги, відкриті в 1878 р. і діяли до 1889 р. Відновили свою роботу в 1906 р.
399
… «Быстры, как волны, все дни нашей жизни…» — слова пісні з п'єси «Дни нашей жизни» Л. М. Андрєєва. Пісня була популярна в дореволюційні часи у студентському середовищі.