Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні

— Йяволь, пане майоре! — злегка почервоніла Антоніна Полубатченко. — Обшук зроблено дбайливо.

— Фрейлейн може йти!

Антоніна Полубатченко зробила кругом і вийшла.

Катря стояла, похиливши голову на груди. Їй було тоскно і гірко. Серце мліло й стискалося в передчуттях. Холод обіймав його, холод пронизував наскрізь, холод — нестерпний і терпкий, як задуха. Чоло і руки змокріли. Але враз перед млосними очима, там, десь всередині, виник раптовий образ… Один, другий, третій. Вона побачила — там, десь усередині, побачила — рідні обличчя: Зілов, Козубенко, Шумейко, чудний Шая Піркес і цей кумедний Стах… Вона відчула — зовсім реально, фізично відчула — шорсткий доторк неголеної Шумейкової щоки. Там, на темному кладовищі, на могилі під пам'ятником «Я уже дома, а вы в гостях», і той цуцик-пищик та пряник і перебивні картинки… Вона звела очі і подивилася просто на майора.

— Від кого фрейлейн одержала прокламації? — запитав майор, вже без ласкавих викрутасів і витівок.

Катря мовчала і дивилася майору в лице.

— Хто поширює аналогічні прокламації по селах і цукроварнях? Хто підкидає їх у вагони частинам, що повертаються на західний фронт?

Катря мовчала. Вона дивилася майору просто в лице.

— Що фрейлейн знає про повстання, готоване на перші дні серпня місяця?

— Ти будеш говорити, стерво? — заревів полковник Будогос, загиливши кулаком по столу. Очі його налилися кров'ю.

— Найн, найн! Не треба! — спинив його майор. — Фрейлейн треба віддати на ніч солдатам — чи, може, вона буде говорити сама?

Катря ледве встояла на ногах, страшно затремтівши душею.

— Ні, — відповіла вона, і жодний м'яз не затремтів на обличчі. — Фрейлейн не буде говорити…

Мовчання тривало ціле життя…

Полковник Будогос швидко писав олівцем у своєму блокноті. Майор перегортав папку з справами, що лежала весь час перед ним на столі. Муха билася об скло вікна, і так хотілося вікно розчинити і припинити її дзижчання.

Майор закрив папку, дістав цукерку і поклав її в рот. Потім звівся, взяв кепі з вікна і вийняв з нього лайкові рукавички. Кепі він надів. Поволі він почав натягати ліву рукавичку. Будогос докінчив писати, видер аркушик з блокнота і подзвонив. Ввійшов кірасир, і полковник віддав йому папірець.

Коли двері за вістовим зачинилися, майор вийшов з-за столу і став перед Катрею. Чоботи в нього були лакові, і спереду на халявах блищали срібні кокарди.

— Ще три запитання маю до фрейлейн, — сказав він, галантно клацнувши шпорами. — Дозволяю фрейлейн на них не відповідати. Гут?

Катря мовчала і роздивлялась на ланцюжок від годинника майора на животі. Власне, то тільки очі прикипіли невидющим поглядом до лискучої цятки, а бачила Катря в цю хвилину чомусь розлогий пейзаж зі схилу горба: зелені луки, червоні маки, синій ліс на горизонті, блакитні осоки над струмком і над усе — полові жита з правої руки та зелені сходи бурякових плантацій ліворуч. Високо в небі бринів невидимий жайворонок.