Історія ГУЛАГу

Навіть багато людей у владі тепер вважали, що час переорієнтувати виробництво з озброєнь на товари широкого вжитку, яких гостро бракувало. У приватній телефонній розмові, записаній і збереженій для нащадків таємною поліцією, один радянський генерал говорив іншому: «Абсолютно всі відкрито говорять про те, що вони не задоволені життям. У поїздах, та всюди, це всі говорять»[1685]. Напевно, міркував генерал, Сталін це теж знає і скоро вживе відповідних заходів.

Навесні 1945 року в’язні також дуже сподівалися на зміни на краще. У січні того року було проголошено ще одну загальну амністію для жінок, що були вагітними або мали маленьких дітей; на липень за нею було звільнено багато ув’язнених — 734 785, якщо бути точним[1686]. Суворий режим воєнного часу послабився, в’язням знову було дозволено отримувати з дому продукти і одяг. Зміни у режимі переважно диктувалися не співчуттям. Амністія для жінок — яка, звичайно ж, не поширювалася на політичних ув’язнених, — не відображала зміни у ставленні; вона, швидше, була реакцією на величезне зростання кількості сиріт і пов’язані з цим проблеми безпритульності, хуліганства і поширення по всьому СРСР дитячих кримінальних банд: влада, хоч і з неохотою, але змушена були визнати, що матері можуть допомогти у вирішенні цих проблем. Зняття заборони на посилки зумовлювалося теж не добротою: воно було спробою пригамувати дію повоєнного голоду — табори не мали змоги прогодувати в’язнів, то чому не дати допомогти в цьому їхнім родинам. В одній із директив з центру суворо проголошувалося: «Щодо харчування і одягу в’язнів, посилки і грошові перекази мають розглядатися як важливий резерв»[1687]. Та, попри все, багато хто покладав на ці зміни сподівання, вважаючи їх провідниками нової, не такої суворої епохи.

Збутися їм, однак, не судилося. За рік після перемоги почалася холодна війна. Американські атомні бомби, скинуті на Хіросіму і Нагасакі, переконали радянське керівництво в тому, що радянська економіка має зосередити всі свої сили на військовому і промисловому виробництві, а не на виготовленні холодильників і дитячого взуття. Незважаючи на спустошення, спричинені п’ятьма з половиною роками війни, радянські плановики докладали більше, ніж будь-коли, зусиль для того, щоб зрізати кути і будувати якомога швидше — і застосовувати якомога більше примусової робочої сили[1688].

Нові загрози для Радянського Союзу відповідали власним цілям Сталіна: вони служили найкращим виправданням посиленню його влади над народом, що зазнав згубного впливу зовнішнього світу. Тож Сталін наказав своїм підлеглим «завдати потужного удару» по будь-яких розмовах про демократію — ще до того, як такі розмови набудуть поширення в суспільстві[1689]. Він також посилив і реорганізував НКВД, який розділив у березні 1946 року на дві структури. Міністерство внутрішніх справ — за російською абревіатурою МВД — продовжувало керувати ГУЛАГом і спецпоселеннями, фактично перетворившись на міністерство примусової праці. Інша, привабливіша на вигляд установа — МГБ, що пізніше отримає назву КГБ, — мала займатися контррозвідкою і розвідкою, а в кінцевому підсумку також і наглядом за опонентами режиму[1690].