Після війни. Історія Європи від 1945 року
- Автор: Джадт Тони
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- ISBN: 978-617-7866-15-1
- Переводчик: Катерина Зарембо
- Жанр: История
Электронная книга - «Після війни. Історія Європи від 1945 року». Краткое содержание книги:
Тоні Джадт вирішує переписати історію після Другої світової війни з погляду сучасності. У цій книжці автор розкладає по полицях повоєнне минуле як Західної, так і Східної Європи. Опираючись на дослідження шістьома мовами, Джадт розповідає, на чому стояв світ після війни, відлуння якої чутно й сьогодні.
Скандинавські суспільства успадкували певні переваги. Маленькі й соціально однорідні, вони не мали ані заморських колоній, ані імперських амбіцій та впродовж багатьох років були конституційними державами. Данська Конституція 1849 року запровадила обмеження для парламентської форми правління, однак надавала широкі свободи для преси та релігії. Шведська (і на той час норвезька) Конституція 1809 року започатковувала сучасні політичні інститути, зокрема пропорційне представництво і зразковий інститут омбудсмена, який пізніше поширився по всій Скандинавії, а також створювала стабільну структуру, в межах якої могла розвиватися партійна політична система. Вона залишалася чинною до 1975 року.
Але Скандинавія — регіон лісів, сільського господарства, рибальства та жменьки первинних галузей промисловості, більшість із яких припадали на Швецію — історично була бідною. Трудові відносини у Швеції та особливо в Норвегії характеризувалися постійною напругою: упродовж перших десятиліть ХХ століття за кількістю страйків обидві країни обіймали перші сходинки у світі. Протягом Депресії 1930-х років країна потерпала від хронічного безробіття. У 1932‒1933 роках третина робочої сили Швеції була безробітна; у Норвегії та Данії без роботи сиділи 40% дорослого працездатного населення. Ці цифри були зіставні з найгіршими роками безробіття в Британії, німецькій Веймарській республіці чи в індустріальних штатах США. У Швеції криза призвела до силових протистоянь, зокрема в 1931 році в Одалені, коли армія придушила страйк на паперовій фабриці (ці події закарбовані у стрічці шведського режисера Бу Відерберґа «Одален 31», 1969).
У тому, що Скандинавія (і зокрема Швеція) не пішла шляхом інших суспільств на периферії Європи, які в міжвоєнний період переживали економічний занепад, насамперед заслуга соціал-демократів. Після Першої світової війни соціалістичні партії Скандинавії загалом відмовились від радикальної догми та стишили революційний запал, який об’єднував їх із німецьким й іншими соціалістичними рухами Другого Інтернаціоналу; а в 1930-х роках вони дійшли історичного компромісу між капіталом і ринком праці. У 1938 році в Сальтшебадені представники шведських роботодавців і працівників підписали Пакт, що заклав основу майбутніх соціальних відносин у країні і став провісником неокорпоратистських соціальних партнерств, які сформувалися в Німеччині й Австрії після 1945 року, але до війни практично не існували, окрім як за сприяння фашистів[264].
Скандинавські соціал-демократи були відкриті до таких компромісів, оскільки не мали ілюзій щодо уявного «пролетаріату», на який інші соціалістичні партії покладалися як на свою головну виборчу базу. Якби вони мали голоси тільки міського робітничого класу чи навіть робітничого класу разом із реформаторами з класу середнього, соціалістичні партії Скандинавії назавжди б залишилися в меншості. Їхні політичні перспективи відкривалися тоді, коли вони намагалися завоювати переважно сільське населення регіону. Тому, на відміну від майже всіх інших соціалістичних або соціал-демократичних партій Європи, скандинавські соціал-демократи не були заплямовані утробною відразою до села, яка була притаманна більшості партій європейської лівиці, починаючи з коментарів Маркса щодо «ідіотизму сільського життя» і до нелюбові Леніна до «куркулів».
Озлоблені й злиденні селяни міжвоєнної Центральної та Південної Європи формували готовий електорат нацистів, фашистів й аграрних популістів, чия програма зосереджувалась навколо одного питання. Але фермери, лісоруби й рибалки далекої європейської Півночі, які мали не менше проблем, дедалі масовіше приставали до соціал-демократів, що активно підтримували аграрні кооперативи — особливо важливі в Данії, де комерційне сільське господарство було ефективним і поширеним, але дуже дрібним, — а відтак розмивали здавна проведені соціалістами межі між приватним виробництвом і колективними цілями, «відсталим» селом і «сучасним» містом, які так жахливо позначалися на їхніх рейтингах в інших країнах.
264
Сальтшебаденський пакт у певних аспектах був подібний до Arbeitsfrieden (Трудового миру), укладеного попереднього року в Швейцарії. За умовами цього договору, працівники й працедавці домовилися запровадити систему неконфліктного ведення колективних переговорів, яка виявилася тривалим фундаментом стабільності та процвітання країни в майбутньому. Однак різниця між цими двома договорами полягала в тому, що тимчасом як швейцарський Arbeitsfrieden мав на меті виключити уряд з процесу економічних переговорів, Сальтшебаденський пакт зобов’язував уряд гармонійно співпрацювати з працедавцями і працівниками заради спільного інтересу.