Чому люди тупі? Психологія дурості
- Автор: Марміон Жан-Франсуа
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-7615-4
- Переводчик: Марина Марченко
- Жанр: Психология
Электронная книга - «Чому люди тупі? Психологія дурості». Краткое содержание книги:
- Як інтернет і соціальні мережі роблять нас дурними
- Чому дуже розумні люди часом вірять у дурниці
- Як боротися з колективною тупістю
- Пропаганда відсталості та методи протистояння обскурантизму
У цій сміливій, часом зухвалій і відвертій історії психіатри, вчені, філософи, соціологи та письменники з усього світу пропонують нам свій погляд на людську дурість, її природу і на те, чому вона досі існує в нашому житті.
Це частина нашого мозку, присвячена Аполлону, найбільш раціональна, мудра й виважена, сухий мозок. Але життя було б доволі нудним, коли б фронтальна частка завжди диктувала нам поведінку, і якийсь комп’ютер міг би швидко замінити нашу найяснішу сіру речовину. Тюрінг, логік, який цікавився ймовірностями і вже мріяв створити штучний мозок, хіба не винайшов тим часом комп’ютерну мову? Але Діоніс наглядає й посідає давні й глибинні мозкові ділянки, центри задоволення та винагороди, мозок вологий і гормональний, який дає нам бажання жити, скажений скакун, чиї цілі не завжди узгоджуються з їздцем, який намагається його вгамувати і якого легко вибити з сідла: і миші, й люди помирають, відчайдушно стимулюючи ці свої центри задоволення, без яких життя було б помилкою.
Ми не назвемо приклад і не робитимемо рекламу відомій готельній мережі, але низка індивідуумів, виняткові інтелектуальні здібності яких ніхто не піддасть сумніву, повелися як дурні, піддавшись одного дня миттєвому імпульсу й зруйнувавши багатонадійну кар’єру за коротку мить украденого задоволення, хоч ідеться про секс чи про гроші.
Війна сходу й заходу
Ще один конфлікт руйнує благенькі здатності нашого мозку, його двоїстість. У нього й справді аж дві півкулі, хоч і з’єднані між собою: але ці двоє близнюків не погоджуються ні в чому. У лівої півкулі «праві погляди»: консервативна й розважлива. Монополізувавши слово, вона досліджує тільки половину світу, само собою праву, і якщо її альтер-его, права півкуля, відключається, ліва показує свою справжню природу, нехтує лівим візуальним полем, б’ється об двері, їсть лише праву половину страви на тарілці, малює тільки з правого боку паперового аркуша, підтверджуючи вузькість свого бачення. Позбавлений мрії й поезії, цей мураха не розуміє метафор і все прагне раціоналізувати: він бачить сузір’я в юрбі зірок, шукає повтори, коди й мартингали у випадкових явищах, в яких хоче відшукати сенс, щоб заспокоїтися, пояснити їх у сподіванні контролювати, ствердити свою гегемонію, йти аж до людських жертв, щоб задовольнити Великого Годинникаря. Та її головний злочин — у постійному стримуванні другої півкулі, її напівсестри, правої, революціонерки, поетки, лівачки, цикади, яка розуміє всі мелодії, асоціює обличчя з почутими словами, яка має цілісне бачення світу, котрий вона цінує в його цілості, але не вміє ні вести бюджет, ні скласти двох слів. Тетчер проти Че? Оце й є наш «уряд», що складається з екстремістів, які мали б гармонічно одне одного доповнювати, але сваряться й мучаться, щоб дати нам чітко визначену лінію для рішення!
Дурні шкідливі, й від них треба берегтися
Отож усі ми потенційні дурні. Але дехто наражається на більший ризик, ніж інші: фронтальна частка, яка наглядає за нашим мозком, намагаючись загасити його конфлікти, починає працювати на повну силу тільки з дорослого віку, що дає наймолодшим поміж нас повну свободу виявляти свої поривання й слабкості, хоч їх і мають при цьому за дурників.
Церебральний склероз, який чатує на кожного, хто не обтяжує себе активним культурним чи соціальним життям, допомагає тим, кому вдалося втекти від Альцгеймера, стати старими дурнями, попри те що великий знавець Жорж Брассанс вважає, зі свого боку, що «час тут ні до чого»[45].
Натомість інтелектуальний рівень не робить різниці, дурість процвітає поміж нобелівських лауреатів і академіків так само, як і в базіканні вашого сусіда за шинквасом. У чудовому фільмі Мішеля Азанавічуса «Молодий Ґодар»[46] ми стаємо свідками трансформації геніального «Вольфганга Амадеуса» Ґодара на когось дуже схожого на пихатого й зарозумілого дурня. Сцена відбувається 1968 року на багатій віллі на Лазурному березі, режисер «нової хвилі» щойно доклався до дострокового закриття Канського фестивалю. Захисник народу, революціонер, він дорікає своїй подрузі через її буржуазну засмагу і пояснює враженим друзям свій проект очищеного кіно, без сценарію, без зірок і без хитрощів. Коли один з його друзів ущипливо додає «і без глядачів!» — геній наражається на здоровий глузд садівника вілли (з яким він не вітався): той щиро каже йому, що любить ходити в неділю в кіно, щоб отримати задоволення, відволіктися й помилуватися.
45
Недавня стаття, якій можна довіряти, добровільно вилучена з обігу громадою неврологів, зокрема клініцистів. У статті показано, що ранній вихід на пенсію збільшує на 15 % імовірність хвороби Альцгеймера. З солідарності я не назву свої джерела, боячись, що міністерство солідарності й охорони здоров’я неправильно потлумачить їх і візьме на озброєння.
46
В оригіналі Le Redoutable.