Чому люди тупі? Психологія дурості
- Автор: Марміон Жан-Франсуа
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-7615-4
- Переводчик: Марина Марченко
- Жанр: Психология
Электронная книга - «Чому люди тупі? Психологія дурості». Краткое содержание книги:
- Як інтернет і соціальні мережі роблять нас дурними
- Чому дуже розумні люди часом вірять у дурниці
- Як боротися з колективною тупістю
- Пропаганда відсталості та методи протистояння обскурантизму
У цій сміливій, часом зухвалій і відвертій історії психіатри, вчені, філософи, соціологи та письменники з усього світу пропонують нам свій погляд на людську дурість, її природу і на те, чому вона досі існує в нашому житті.
Ось чому професор Станович визначає паралельно рівень інтелекту, який називає раціональністю. Йдеться про здатність ухвалювати рішення, що сприяють реалізації наших цілей, і в переконаннях спиратися на реальність. Він навіть розробив, разом зі співробітниками, тест для вимірювання рівня такої раціональності[52]. У ньому йдеться не про розуміння, а про інтенціональність. Тому що розуміння ситуації не конче змушує нас діяти відповідно: згадаймо курців, які добре знають ризики, пов’язані з курінням, але, попри все, далі курять. Такий підхід — розглядати розум на різних рівнях — проливає світло на згаданий вище парадокс, коли розумні люди, себто з коефіцієнтом інтелекту вище за середній, можуть ухвалювати дурні рішення, а саме: докладатися до вчинків, які не дають їм жодного виграшу і водночас наражають на підвищений ризик руйнівних наслідків.
Другий цікавий аспект підходу професора Становича стосується людей з високим інтелектуальним потенціалом. Це явище в останні роки стало темою багатьох публікацій, які популяризували це поняття й дозволили таким людям розпізнати себе в цьому особливому функціонуванні. Проте високий інтелектуальний потенціал не гарантує успіху в житті й навіть може стати причиною проблем з соціальною та професійною адаптацією. Концепція раціональності дає йому елегантне пояснення: високий потенціал стосується тільки алгоритмічного розуму і аж ніяк не обіцяє адекватніших рішень у повсякденному житті. Те саме, що керувати автомобілем з потужнішим двигуном: це нічого не говорить ні про водійські вміння, ні про місце призначення.
Отож цілком нормально, що індивід може бути розумним і водночас робити глупі вчинки. Тоді виникає наступне запитання: що спонукає його діяти по-дурному? Багато хто вбачає в цьому брак емоційного контролю. Іншими словами, емоції сповнюють людину й миттєво притлумлюють її розсудливість. Дійсно, спокуслива теорія, та вона не враховує випадків, коли дурний вчинок робиться холоднокровно, без впливу сильних емоцій.
Наприклад, коли два учні пробираються вночі до своєї школи й, опинившись всередині, випорожнюють два вогнегасники. Учинок дурний, навіть на думку самих хлопців, яких назавтра затримали: жодної користі в кінцевому підсумку, негативні наслідки, отож їхня поведінка очевидно нераціональна. Згадувались неробство й нудьга, але ніяких інших емоцій: не йшлося навіть про те, щоб помститися якомусь учителю чи зірвати уроки назавтра…
Упередження невразливості, безкарності, самооптимізму…
Інший підхід до пояснення дурних рішень здається продуктивнішим за версію емоцій: йдеться про когнітивні упередження. Це поле досліджень сьогодні дуже завзято обробляється в когнітивній психології, на ньому виросла навіть єдина Нобелівська премія, присуджена психологу Деніелу Канеману 2002 року. Когнітивне упередження — це систематична помилка в міркуваннях: на зразок оптичних ілюзій, навіть коли ми знаємо про підступ, однаково щоразу попадаємось. Погляньмо на упередження причинності, яке змушує нас бачити причинний зв’язок там, де є тільки кореляція: наприклад, я помітив, що мій кіт приходив муркотіти до мене на коліна, коли я відчував сум, і зробив з цього висновок, що кіт «відчуває» мою журбу й реагує на неї. Начебто кіт на відстані може відчувати мій стан і приходить заспокоїти мене своєю присутністю (чи пригадую я випадки, коли тваринка приходить до мене, а я цілком бадьорий?)…
Одне з упереджень в основі дурних вчинків стосується оптимізму[53]. Виявляється, що ми надмірно оптимістичні, коли йдеться про нас самих. Ми схильні думати, що поводимося краще середнього рівня, менше ризикуємо захворіти чи розлучитися, ніж свідчить статистика. Ми відчуваємо себе відокремлено, не такими, як інші. «Якщо ви такий, як більшість людей, ви не знаєте того, що ви такий, як більшість людей», — іронізує американський філософ Деніел Тодд Ґілберт. Коли двоє учнів вдираються до своєї школи, вони переконані, що їх не впіймають. Але з ясною головою вони відраджували б когось іншого від цього дурного наміру через ризики, які він за собою тягне.
52
K. E. Stanovich, R. F. West et M. E Toplak., The Rationality Quotient: Toward a Test of Rational Thinking, MIT Press, 2016.
53
T. Sharot, The Optimism Bias: A Tour of the Irrationally Positive Brain, Vintage, 2012.