Чому люди тупі? Психологія дурості
- Автор: Марміон Жан-Франсуа
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-7615-4
- Переводчик: Марина Марченко
- Жанр: Психология
Электронная книга - «Чому люди тупі? Психологія дурості». Краткое содержание книги:
- Як інтернет і соціальні мережі роблять нас дурними
- Чому дуже розумні люди часом вірять у дурниці
- Як боротися з колективною тупістю
- Пропаганда відсталості та методи протистояння обскурантизму
У цій сміливій, часом зухвалій і відвертій історії психіатри, вчені, філософи, соціологи та письменники з усього світу пропонують нам свій погляд на людську дурість, її природу і на те, чому вона досі існує в нашому житті.
♦ У своїй книжці «Мислення швидке й повільне» ви згадуєте теорію підштовхування, лібертаріанський патерналізм, який допомагає людям ухвалювати правильні рішення. Чи можна сказати, що це надійне й достатнє рішення, щоб отримати такі ж результати, як і в разі мобілізації нашої системи 2?
Воно надійне і важливе там, де можна його застосувати, щоб захистити людей від себе самих, від безглуздих вчинків, які вони могли б зробити, і все це без обмеження їхньої свободи. Але в багатьох випадках цього замало. Якщо кліматичний катаклізм реальний, я не бачу, як підштовхування могло б створити необхідні соціальні й економічні зміни. Воно звертається насамперед до системи 1: ідея в тому, щоб підштовхнути людину до найкращих рішень, без примусу, бо система 1 не цікавиться далеким майбутнім. Не варто вельми розраховувати на раціоналізм людей. Коли в 25 років треба щось вирішити щодо своєї пенсії, ти не віриш, що з тобою це станеться.
♦ Ви психолог і отримали Нобелівську премію з економіки. Як вам подобається ідея створити Нобелівську премію з психології, щоб допомогти визнанню галузі?
Не дуже. Мені здається, що для того, щоб впливати на політичному й соціальному рівнях, психологи повинні тиснути насамперед на економістів, і це вже робиться. Комісія Саркозі з добробуту, наприклад, або те саме підштовхування — це й є урахування психологічних факторів для згладжування кутів економіки. До того ж мені здається, що Нобелівська премія не надто збільшує людське щастя. Страждання тих, хто її марно сподівається, переважує радість тих, хто її отримує.
♦ Які великі завдання мала б поставити собі психологія сьогодні?
Не думаю, що варто ставити науці завдання. Це було б марнуванням часу, бо ми не маємо жодного уявлення про те, що станеться. Можна тільки сказати, що протягом наступних, щонайменше, двадцяти років у психології домінуватиме вивчення мозку, тим більше що саме це цікавить сьогоднішніх студентів, а отже, завтрашніх викладачів. Тут нема чого вирішувати, це факт. Ті дослідження коштують дуже дорого і споживають більшість наявних коштів, а це подобається не всім моїм колегам-психологам. Втім це найцікавіше, що відбувається в психології. Зміни моди зазвичай ідуть за технологіями: ми не тільки не знаємо поки, куди нас приведе нейровізуалізація, але ще менше знаємо про технології майбутнього. А саме вони скеровуватимуть психологію. І в цьому немає сумніву.
Розмову вів Жан-Франсуа Марміон
Підштовхування
У перекладі з англійської nudge — «легкий поштовх ліктем». Правильніше сказати, пальцем. Термін підштовхування, або ж лібертаріанський патерналізм, впровадили Річард Тейлер, чиказький професор і Нобелівський лауреат з економіки 2017 року, та Касс Санстейн, гарвардський професор права і колишній співробітник адміністрації Барака Обами в Управлінні з інформації та справ регулювання. Цей підхід полягає в створенні таких умов, які спонукали б людей до бажаної поведінки із цілковитим збереженням за ними права відмовитися. Приклади: працівники автоматично підписують пенсійний контракт (вони можуть відмовитися, але мало хто це робить), копіювальний апарат відрегульовано на двосторонній друк (регулювання можна змінити, але цього не роблять), сходи фарбують в чорно-білий колір, щоб люди піднімалися швидше (вони можуть ледь волочити ноги, але насправді прискорюються)…
Ж.-Ф. М.
Канеман і Тверські, мов Монтень і Ла Боесі
Деніел Канеман невипадково присвятив Амосу Тверські свою книжку «Мислення швидке і повільне», яка підсумовує всі його праці. Від вступу й до кінця книжки Канеман невпинно віддає шану Тверські. Ці двоє нерозлучних зустрілися «одного щасливого дня 1969 року». Тридцятип’ятирічний Деніел Канеман, викладач психології в Єврейському університеті в Єрусалимі, запропонував молодшому на три роки колезі виступити на семінарі. «Це був блискучий, красномовний і харизматичний промовець, — пише Канеман, — обдарований дивовижною пам’яттю на жарти й надзвичайною здатністю принагідно наводити їх на підтримку своїх тез. З ним ніколи не було нудно». Удвох вони виявляють, що, попри щоденні вправи зі статистикою, вони нездатні передбачити значну кількість результатів своїх експериментів. І ось уже друзі опитують визнаних авторитетів статистики й доходять висновку, що й ті схильні до тих самих помилок.