Поїзди особливого призначення

Але вояк знай робив своє, а я раптом відчув під рукою, якою спирався на сніг, холодний ствол пістолета, взяв його і перевернувся на бік. Тепер ми лежали один проти одного. Я націлився туди, де мало бути серце, щоб зрозуміти, де в нього права сторона грудей, а де ліва, довелося спочатку пригадати, якою рукою пишу, але кінець кінцем я таки наставив пістолет йому прямо в серце і натис на гачок. Пролунав постріл, вогонь обпалив уніформу, почувся запах палених бавовни і вовни, але вояк лише гучніше загукав матір своїх дітей, і ще швидше закрокував на місці, наче це вже були останні кроки і ось він, садочок, а за ним його рідний будиночок, в якому живуть його кохані... Сніг перестав, з’явився прекрасний місяць, в кожній сніжинці знов зацокали барвисті секундні стрілочки, на шиї вояка заблищав білий срібний ланцюжок, а на ланцюжку щось, що вояк схопив обома руками і ще голосніше волав:

«Mutti!! Mutti!!»

Я приставив ствол йому до ока і натис на гачок. І почув, як він замовк, побачив, як його ноги пішли повільніше і зупинилися, я лежав на ньому і чув, як до його тіла входять спокій і тиша, як воно зупиняється, наче вимкнена машина. А з мене текла кров, заливаючи мундир вояка, я витяг хусточку і намагався відтерти цю криваву пляму, почав задихатися, але знайшов сили простягти руку і схопити той ланцюжок, за який тримався вояк, його обличчя було спокійним, а замість правого ока з’явилася обпалена діра, наче синій монокль... розірвав ланцюжок, за який тримався мрець, і у світлі місяця побачив, що на ньому висить медальон, на одній стороні зелений чотирилисник, а на другій напис «Bringe Glück» («На щастя»). Цей чотирилисник не приніс щастя ані тому воякові, ані мені, він був така ж людина, як я або пан диспетчер Губічка, не мав жодних нагород, жодних чинів, але ми все одно один в одного стріляли і призвели до смерті, хоча якби зустрілися десь у цивільному житті, то може й заприятелювали б, поговорили б.