Горить свіча
- Автор: Малик Владимир Кириллович Сыченко
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Горить свіча». Краткое содержание книги:
Зміст роману охоплює невеликий проміжок часу: грудень 1240 р. — літо 1242 р. Історичні події визначають розвиток дії роману, його сюжетно-композиційну структуру. Головним ідейно-композиційним центром твору є зображення героїчної боротьби киян проти загарбників. Вузловими моментами сюжету є перипетії особистих доль історичних осіб та вигаданих героїв: Добрині, тисяцького Дмитра, Янки, Іллі і Маріам, князя Михайла, сотника Жадігера, хана Бачмана. Сюжетні колізії роману досить напружені, з безліччю несподіваних конфліктів. Драматизм сюжету обумовлюється трагічністю долі більшості героїв.
Достовірність, переконливість зображення досягається тим, що послідовність історичних подій — взяття Батиєм Поросся, дев'яностошестиденна облога Києва і його падіння, кривавий шлях до останнього моря через галицько-волинські землі — показано через окремих людей, взятих у співвідношенні з часом і простором.
— Невже сюди прийде сам Батий? Коли ж?
— От цього не знаю. Може, скоро, а може, влітку чи восени… Це вже як йому заманеться.
Воєвода замислився. На його крутому лобі туго зійшлися до перенісся густі брови, утворюючи глибоку прямовисну зморшку.
— А може, й не прийде? Все ж може трапитися — до весни правець його схопить або якась інша болячка задушить. От і не прийде!
Добриня ворухнувся, бажаючи заперечити, але тут же скривився від болю.
— Ну, сподіватися на таку випадковість не слід. Батий ще не такий старий і не хворий. А якщо й задушить його яка-небудь болячка, то на його місце стане Менгу або хтось інший з Чінгісханових нащадків. Може, ще безпощадніший!
Підійшов лікар — і їхня розмова припинилася. Гречин присів на ліжко, поклав пораненому долоню на лоба.
— Повернись-но, хлопче, до мене спиною — я подивлюся, що там у тебе.
Добриня обережно перевернувся і тут же засичав: несподіваним ривком лікар висмикнув із тіла наконечник стріли, що вже встиг вкипіти в рану.
— Ой!
Василакій притримав його за плече.
— Тихо! Тихо! Нехай трохи поболить! Зате з рани витече зіпсована кров! Тобі пощастило: стріла наприкінці польоту втратила пробивну силу і застряла в лопатці, але кістки не роздробила. — І несподівано запитав: — Жону маєш?
— Ні, не маю.
— Ну, то до свадьби загоїться! Але тиждень чи два доведеться полежати тут, голубе! — Василакій відрізав шмат чистого полотна, намазав якоюсь маззю, приклав до рани і туго перев'язав довгим тонким рушником. — Відпочивай! А я завтра навідаюсь…
Зібравши свої речі, він безшумно вийшов.
— Тиждень чи два! — вигукнув Добриня, коли двері зачинилися. — Ніяк мені лежати тут тиждень чи два!
— Чому? Хіба тобі тут погано? — нахмурився боярин.
— Не погано. Та душа рветься в Калиновий Кут. Чи живі там мої? А може, порубані-постріляні? Чи верстають важкий шлях у татарську неволю?
— Я розумію тебе. Але не поспішай — видужай спочатку! Якщо твої родичі живі-здорові, то й через тиждень чи два побачиш їх, а якщо ні — то ні сьогодні, ні через тиждень уже нічим їм не зарадиш, — сказав Дмитро і, несподівано сівши на ліжко, нагнувся і поцілував Добриню в чоло. — Дякую, друже мій, за Янку, за доньку мою любу. Ти врятував її! Я довічний твій боржник. Довічний!..
Добриня зніяковів.
— Я радий, що Янка жива й неушкоджена. Їй не варто було йти на вал. Я казав їй про це. Та що поробиш, коли вона така неслухняна.
— Ніде правди діти, — погодився боярин. — Найменшенька вона у нас — от і розбалували. Особливо прив'язалися до неї ми з бояринею, коли зник Ілля… От ми всю любов нашу перенесли на Янку… Коли б трапилося з нею, не дай Боже, нещастя, то не знаю, що б з нами було! Ось так, друже мій… А тепер — лежи і видужуй! Може, тобі щось треба — кажи! Все тобі буде — їжа, одяг, кінь, зброя! Все буде!
— Дякую, боярине, за щедрість… Але зараз мені нічого не треба. Хіба що одну дрібницю — ножиці і дзеркальце, щоб підстригти свої патли, що виросли, як у попа, та бороду й вуса підправити або й зовсім обстригти.
Дмитро усміхнувся.
— Тільки й того?.. Я зараз пришлю Василакія. Він не тільки умілий, знаючий лікар, а й добрий цирульник. Як скажеш, так і зробить… Цей гречин — на всі руки майстер.
Гречин не забарився. На цей раз він приніс з собою не чорну скриньку, а велику дерев'яну тацю, на якій стояв глек з окропом, лежали ножиці, грецька бритва з тонкою ручкою із баранячого рога, бронзове дзеркало, мило, гребінець.
— Хочеш стати гарним, юначе?
— Хочу стати молодим.
— Молодість та здоров'я — то і є краса… Помаленьку підводься і сідай на стілець — я почаклую біля тебе. Ось так! — Василакій узяв до рук гребінця і ножиці. — Але спочатку поглянь на себе. Бачиш?
Добриня заглянув у піднесене гречином добре відполіроване жовтувате дзеркало і побачив у ньому незнайомого, зовсім чужого чоловіка з патлатою кучмою на голові і густою скуйовдженою бородою.
Господи! Невже це я? Таке страховисько! Недарма Янка з такою огидою на мене дивилася!
Він уперше так зблизька і так пильно розглядав себе, бо раніше міг робити це, лише дивлячись у воду, і був здивований і збентежений тим, що побачив.
— Боже, яким страшним я, мабуть, здаюся для всіх! — не втримався від зітхання Добриня, повертаючи дзеркало лікареві.
Василакій блиснув зубами.
— Ось що таке молодість! Жадоба життя! Потяг до краси!.. А в мої літа цього вже не відчуваєш!
— Скільки ж вам?
— З півсотні звернуло… — і Василакій почав ножицями чикрижити густого Добрининого чуба.