Князь Роман Мстиславич та його доба. Нариси історії політичного життя Південної Русі XII – початку XIII століття

Необхідно визнати, якщо з військової точки зору ні одній з сторін у битві під Мозгавою не вдалося довести свою перевагу, то в політичному плані її результати були позитивними як для нащадків Казимира II, котрі зміцнили свої позиції у Малій Польщі,[286] так і для Романа, який посилив свій вплив на Краків, що надавало йому можливості для продовження боротьби як в південноруському регіоні, так і в забужському ареалі.

Повернувшись додому, Роман довідався, що зерна війни, кинуті ним, дали перші паростки: чернігівські Ольговичі розпочали війну з Рюриком Ростиславичем. Однак певний час сам Роман через великі втрати волинського війська у Польщі воювати з Рюриком та його прибічниками не міг. Тому Роман Мстиславич звернувся до київського князя та митрополита Никифора з пропозицією підписати мирну угоду. Переговори між князями (ймовірно, пізньою осінню 1195 р.) завершилися вдало, а Роман знову отримав причастя в Руській землі. “И да ему (Рюрик Ростиславич. – авт.), – пише київський літопис, – Полоны и полтъртака Корсуньского”.[287]

Це літописне повідомлення викликало певні труднощі для розуміння дослідників. Д.Зубрицький наївно вважав, що тартак – це млин, на якому пиляли дошки. З цього історик зробив висновок, що на річці Рось Роман отримав від Рюрика у володіння половину такого млина.[288] М.П.Погодін та В.Т.Пашуто вважають, що Роман одержав місто Полонний та половину Торчеська.[289] П.П.Толочко, використавши свідоцтво пізнього Московського літописного своду, де замість“полътърка корсуньскаго” записано “пол Търка Русскаго”, вважає, що воно не піддається взагалі задовільному розумінню.[290]

На наш погляд, слово “търк” (або “търтак”) має безпосередньо відношення до торків і означало Торчеську волость. Слово “Русский” (або “Корсуньский”) додатково доводить, що тут мова повинна йти про торчеські землі “Руської землі”(тобто Київщини), або Корсунську волость цієї землі.[291] Вірогідно, Роман отримав ту частину Поросся, які не належали Ростиславу Рюриковичу та Всеволоду Юрійовичу. Ці землі, ймовірно, належали князю Роману Мстиславичу до самої його смерті. Належність цих земель пояснює причини допомоги “чорних клобуків” Роману в 1202 р. під час походу князя на Київ. Вона ж давала підстави Мстиславичу претендувати на володарювання в місті на Дніпрі.

Всю зиму і весну 1196 р. воєнні дії вели, в основному, Ольговичі з прибічниками Рюрика. Роман зміцнював свої позиції на Волині, удільні князі якої як на заході, так і на сході попадають в залежність від Романа Мстиславича. В 1195 р. замість померлого Всеволода в Белзі князем стає його син Олександр. Судячи з більш пізнього повідомлення галицько-Волинського літопису, останній був наближеним до Романа і допомогав тому в його боротьбі.[292] Восени 1196 р., рівно через рік після повернення з Польщі, у війну знову вступив Роман, військо якого напало на землі смоленського князя Давида Ростиславича та володіння Ростислава Рюриковича в Київській землі. Саме боротьба з останнім є свідоцтвом того, що друга половина Торчеської волості, яка колись належала не дуже довго Роману, находилася під владою сина Рюрика.

Готуючись до чергового походу проти Ольговичів, Рюрик Ростиславич з метою забезпечити собі тили підбурює проти Романа Мстиславича галицького князя Володимира Ярославича та свого племінника володаря невеликого Трипільського (в Київській землі) удільного князівства Мстислава Мстиславича, котрий пізніше отримає прізвисько “Удатного”. Постать останнього досить цікава як в цілому в історії Русі, так і зокрема в житті родини волинського князя Романа, оскільки значно пізніше син його Данило одружиться з дочкою Мстислава Ганною і довгий час буде підтримувати досить непрості контакти з тестем, який в 10-х – 20-х роках XIII ст. буде галицьким князем.[293]

Прихильники Рюрика нанесли два жорстокі удари по володінням Романа: Володимир з Мстиславом спустошили Перемильську волость, а Ростислав Рюрикович – волость Романа Мстиславича довколо Кам'янця Волинського. “Володимер, – пише літопис, – ехав с Мстиславом, повоева и пожьже волость Романову около Перемиля, а отселе Ростислав Рюриковичь с Володимеричи и с Черным Клобуком ехавше и повоеваша и пожгоша волость Романову около Каменця. И тако ополонившеся челядью и скотом, и отмсьтишася, возвратишася во свояси”.[294] Це повідомлення джерела дуже важливе, оскільки показує мотивацію дій ворогуючих сторін у міжкнязівських чварах, які шукали в нападах один на одного матеріальний зиск – челядь та худобу.

У подальшому усобиця знову головним чином велась між Рюриком і Всеволодом, з одного боку, і чернігівськими Ольговичами, з іншого. Проте невдовзі ця боротьба набула нових рис, оскільки суздальський князь вирішив знову вдатися до звичайної своєї стратегії стравлювання та послаблення південноруських князів. Зокрема, саме в цей час Рюрик дізнається про сепаратні переговори Всеволода з Ольговичами, у зв’язку з чим звинуватив того у порушенні хресного цілування: “Яз же тобе дал волость лепшюю не от обилья, но от тоима у братьи своеи и у зятя своего Романа, тебе деля. Он же ныне ворог ми ся учинил, ни про кого же, яко же проте”.[295] Після цього Рюрик забрав землі Всеволода в “Руській землі” і віддав їх своїм родичам.